"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

8. Протест наших послів соймових, 1867. р.

По скінченню такого першого періоду галицького Сойму, тогож самого дня 31. грудня 1866. р. видали наші соймові посли пропамятне письмо, котрим звернули ся до цісаря Франц Йосифа з просьбою про охорону руського народу, вказуючи способи уладження міжнародних відносин в краю.[40 Пр. пор. Denk-und Beschwerdeschrift der galizisch - ruthenischen Landtagsabgeordneten uber die Beschlusse und Vorgange im galizischen Landtage in der verflossenen sechsjahrigen Periode (1861-1866), Lemberg 1867, aus der Druckerei des Stauropigianischen Instituts.]

В сім знаменнім меморіялі піднесено, що Русини приневолені підносити прилюдно зажалення проти Поляків по причині загроження їх природних і нерозлучних національних прав; що Поляки бажають супремації супроти Русинів і тому Русини кажуть: се не є наш сойм; що вже перша сесія, а ще більше дальші виявили ворожість Поляків, та отсе спонукало наших депутатів внести дня 13. жовтня 1864. до державного міністерства просьбу о адміністраційний і політичний поділ Галичини, — а тепер вони хо-

98

чуть вже раз мати вияснене, що їх нація є під австрійським правліннєм, а не під польським гнетом. Та до особи цісаря звернулися вони з ось якими проханнями: „І. щоби обі нації Галичини постановлювали про свої церковні і національні справи в окремих краєвих заступництвах; II. щоби петиції, поставленої в краєвім Соймі дня 27.грудня 1866, про установу Ради шкільної для Галичини, не узгляднено, бо ся установа булаб дуже погубна для руської нації та супротивна краєвому статутови; III. щоби рішенню краєвого Сойму відносно викладової мови в народних і середних школах, яке запало серед збіговища (тумульту) і при неспосібности Сойму до піднимання важних ухвал, відмовлено цісарської санкції; IV. щоби для руської мови і письма признано те саме право в школі, уряді і суді в руській части краю, яке має польська мова не тільки в польській, але також в руській части краю". Але і сих мінімальних домагань не узгляднив австрійський уряд, бо не впровадив національних курій; не перепинив установлення Ради Шкільної Краєвої у Львові по думці бажань Поляків; предложив цісареви краєвий закон шкільний (22. червня 1867) до санкції, та впровадив відтак польський язик як урядовий в Галичині (1869). Те становище неприєднане Поляків з одної сторони та хитке становище австрійського уряду з другої сторони викликали в значній части руської суспільносте в Галичині зневіру в будучність руського народу в Австрії і сей настрій був головним товчком до поширення руссофільства. Старо-руске „Слово" проголосило вже в р. 1866. явний клич „єдинства" з російським народом, не тільки в значінню політичнім, але також національнім, та староруска партія зачалась перетворювати що раз виразнійше в партію руссофільську.

99

„Мы не Рутены отъ 1848. года, — мы настоящіи русскіи", — голосило далі львівське „Слово" та його редактор Богдан Андрієвич Дідицький видав поученне: „Въ одинъ чась научить ся Малорусину по великорусски", — але проте він сам і до самої смерти не научив ся російської мови [41 В р. 1903. знова видали були галицькі Руссофіли: „Учебникъ русского языка", і „Руководство къ изученію русского литературнаго языка" та в сім добачували „ ...всЪтлЪйшoe будущое на нашей Руси".]. Відтак вийшла злощасна думка негайного покидання Галичини і відступлення від церковної унії та еміґрація визначнійших людей, як Маркил Попель, Лука Цибик, Яків Головацький і инших з Галичини до Росії. Замітна і голосна була в сім часі також вандрівка невдоволених Чехів до Москви, щоби загріти ся під сонцем славянської єдности. Там чеський провідник Фр. Ріґер проповідував, що Прага підготовить ідею славянської будучности.

100

Але Чехи не кидали рідної землі та не вирікали ся своєї народности. Вони були і досі є політичними руссофілами, а ніколи не були і не є національними відступниками рідного народу... Та не всі галицькі Русини так думали і в єдинстві з російським народом шукали свого спасення. Переважна часть послів політиків числила іще на поміч австрійського центрального уряду; деякі з них роздумували про угоду з Поляками, а молодше поколінне дивилось на одно і друге з недовірєм та розважувало, як би стати на дорогу власних сил. У сій трильоґії відбував ся процес кристалізації народної українофільської партії в народну українську партію. Сей процес переходив свої фази приготовні.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"