"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

9. „Молода Русь", перший процес повстання народної (української) партії, 1861-1867.

Коли руська шляхта і майже вся руська інтелігенція цивільна в Галичині перейшла була в табор польський, то брак інтелігентної світської верстви в нашім народі спричинив, що національний провід справи руської у нас перейшов був у руки духовної руської єрархії, та вона була первісним чинником нашого національного відродження. Тому провідну староруську партію називано: святоюрською.

Аж около р. 1861. повстала у Львові перша руська громада „Молода Русь", що проповідувала одноцілість і самостійність руського (українського) народу супроти що раз більше проявляючої ся тенденції русофільської. Звідсі вийшли „Вечерниці", як орґан „Молодої Руси" під редакцією Федора Заревича (1862), та „Мета" під редакцією Ксенофонта Климковича (1863), як також „Нива" під редакцією Костя Горбаля (1865).

Святоюрці заборонили були навіть читати „Мету" в духовній семинарії у Львові, але проте читали її богослови потайки, а львівський купець Михайло

101

Димет підпомагав матеріяльно видавництва "Молодої України". Такі „руські (українські) громади" як тайні товариства, чи там кружки, основувались також по містах в нашім краю, та я застав іще таку громаду в Станиславові в роках сімдесятих і бував на її сходинах, як ученик висшої гімназії. „Львівська громада" відновилась оснуваннєм Товариства „Руська Бесіда" у Львові, що стало вже явним пристановищем української думки національної (1864), та в р. 1867. заложила вона науковий і літературний орґан: „Правда", що в р. 1872. став літературно-політичним орґаном і перейшов під редакцію Володимира Барвінського, та аж до часу оснування „Діла" вказував політичні шляхи молодої народної (української) партії. Іван Франко ось як представив ставленнє перших політичних кроків нашої партії:[42 „Молода Україна", часть перша. Провідні ідеї й епізоди, у Львові. 1910, стор. 9 і д.] „Вол. Барвінський доказував конечність виступити з чистого теоретичного і літературного становища на політичне воле, хочби задля сего прийшло ся поробити концесії в дотеперішних формах. Найрозумнійший чоловік з народовської партії, Володимир Навроцький, не радив пускати ся на бистру воду політики, бачучи небезпеку в малій освіті галицько-руської інтелігенції Але гадка Барвінського переважила". Отcе був перший приготовний процес нової думки політичної в народній (українській) партії. Володимир Барвінський був духом сміливійший і вибивав ся вперід, щоби піднести політичну думку і її утвердити в нашій інтеліґенції, щоб вона опанувала думку нації і її поширила опісля в масах народних. Та Володимир Навроцький не був політиком, і думав про піднесеннє національної свідомости нашої інтелігенції, щоб опісля виступити на політичне поле діяльности. А хто був розумнійший? Мабуть Володимир Барвінський, бож нам годі було все ждати і ви-

102

жидати... В політичній діяльности було вже місце, щоби галицько-руська інтелігенція вишколювалась в культурі і політиці. Та сим шляхом таки пішло наше життє національне...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"