5. Федералістичні міністерства в Австрії, 1870 і 1871. р.р.

В Раді державній у Відні також не добре діялось, бо з причини опозиції ненімецьких делегатів (послів) до Ради державної у Відні, австрійське правительство не було в силі перевести державного устрою монархії, заповідженого грудневою конституцією з р. 1867.

Тоді граф Байст, що звав ся провидіннєм Австрії, дорадив цісареви покликати графа Альфреда Потоцкого до утворення федералістичного міністерства. І дійсно так сталось, та по довшій погоні за міністрами удалось графови Альфредови Потоцкому в дні 11. квітня 1870. р. зложити міністерство, що у своїй програмі поклало: усунути труднощі внутрішних питань і залагодити супротивности, що не допускають до всесторонного переведення прав конституційних.

В той час німецькі ліберали станули проти сього міністерства, - Чехів не вдалось йому приєднати, бо вони обстоювали своє державне право та не вдоволювались самим приреченнєм цісарської коронації в Празі.

Та навіть Поляки не хотіли попирати графа Альфреда Потоцкого, бо він не погоджувався з домаганнем відокремлення Галичини, — уважаючи жаданнє так званої галицької резолюції кроком до розірвання цілости австрійської держави...

Але проте граф Альфред Потоцкі не числив ся з ніякими перепонами та розвязав Палату послів у Відні як також Сойми краєві (з виємом чеського) і вижидав висліду виборів.

Тоді відбули ся також соймові вибори в Галичині до третого періоду Сойму краєвого, та тодішний шеф намісництва Поссінгер перепровадив сі вибори без очевидних надужить, так що число наших послів незначно зменшилось. З тих послів нового періоду годить ся згадати отсі особи: новоіменуваний митрополит о. Йосиф Сембратович (віриліст), о. Григорій Шашкевич, тоді вже член перемиської Капітули,

о. Антін Петрушевич, о. Олексій Заклинський, Амброзій Яновський, директор ґімназії, о. Іван Пелех, Теодор Білоус, директор ґімназії, Іван Боднар, Мих. Бойчук, Василь Цальківський, Мих. Демків, о. Василь Фортуна, Теодор Гайдамаха, о. Гнат Галька, о. Стефан Качала, о. Мих. Козанович, о. Йосиф Красицький, о. д-р Гавр. Крижановський, о. Йосиф Кульчицький, Петро Коциловський, Василь Ковальський, (радник судовий); о. Корнило Мандичевський і о. Іван Озаркевич.

Перше засіданнє, першої сесії третого періоду Галицького Сойму відбуло ся в дні 20. серпня 1870. Шеф намісництва Поссінґер представив Соймови заіменованих цісарем: кн. Льва Сапігу маршалка і Юл. Лаврівського заступника краєвого маршалка, та по сім предложив він до відчитання цісарський месаж, в польськім язиці і в руськім язиці, котрим цісар Франц Йосиф звертаєть ся до Сойму з жаданнєм, щоб зібраний Сойм негайно приступив до вибору делегатів (послів) до Ради державної у Відні. Отсі вибори переведено справді негайно, бо Поляки хотіли тоді ратувати Францію, що лежала вже майже побита Німцями, та намагали ся наклонити Австро-Угорщину до інтервенції за Францією.

З наших соймових послів вийшли тоді делегатами до Ради державної: Амбр. Яновський, Іван Боднар, Василь Цальківський і Мих. Демків, про що постаралась польська більшість соймова...

Та поступованнє графа Альфреда Потоцького не приєднало народів Австрії для його політики і він мусів в лютім 1871. р. уступити своє місце графови Гогенвартови, що по свому намагався вести федералістичну політику.

Щоби приєднати Поляків появилось дня 11. квітня 1871. р. цісарське письмо, котрим цісар заіменував Казимира Ґрохольского своїм міністром без портфелю, а фактично призначеним для справ галицьких. Отсе була поки що ціна для Поляків за приступленнє їх на сторону центрального правительства Австрії.

По сій концесії мало наступити відокремленне Галичини. В сій справі виготовив граф Гогенварт відносне предложеннє правительства, в котрім в дечім злагодив постанови так званої галицької резолюції, та сподівав ся, що як сим актом приєднає Поляків і Чехам забезпечить їх державно-правне становище, то діло федерації не стріне ніяких перепон... Та щоби про всіляке забезпечити собі Поляків, постановлено заіменувати графа Аґенора Ґолуховского (20. липня 1871.) третим наворотом: намісником Галичини.[48 Richard Charmatz, Osterreichs innere Geschichte von 1848 bis 1907. I. Die Vorherrschaft der Deutschen, Leipzig 1911.]

На Раді міністерській при участи цісаря вирішено змінити напрям політики в сторону славянських народів, щоб на них мож було оперти ся. На одній з таких нарад мав сказати цісар: „Es gibt kein Zuruck mehr!" Але як в чеськім Соймі відчитано цісарський рескрипт з 12. вересня 1871, про узнаннє прав Чехії і відновленнє коронаційної присяги, та як там предложено: фундаментальні артикули про державно-правне відношеннє до Австро-Угорщини, то сі наміри правительства викликали незвичайне подразненнє і трівогу австрійських Нiмцiв, так що вже 27. жовтня 1871.р. впало міністерство Гогенварта.

Цісар Франц Йосиф мусів отже за кілька тижнів взяти назад свою політику федералістичну, котрої докладно не розважив та не представив народам Австрії способів її переведення в діло. Така змінчива була політика сього монарха, що за молоду став цісарем, та не мав ані досвіду, ані знання, ані добрих дорадників.