"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

3. Церковно-політична справа в австрійськім парламенті, 1874. р.

Одною з важнійших справ, якою займав ся парлямент австрійський, що вийшов з безпосередного вибору, було питаннє церковно-політичне. Центральне австрійське правительство хотіло замісць

139

конкордату з апостольським престолом в Римі, самостійно уладити зовнішні відносини правні католицької церкви в Австрії. Президент міністрів князь Адольф Ауерсперґ і міністер просвіти Штремаєр піднесли були клич, що Австрія не може бути підвладним урядом Риму і мусить висвободити ся від сьої залежносте та самостійно уладжувати правні відносини католицького духовенства. До сьої боротьби потребувало тодішнє правительство помочі наших послів, щоби відносне предложеннє перейшло в Палаті послів Ради державної. Руські посли старались тоді о поміч центрального правительства проти Поляків, та не зважаючи на те, що переважна їх часть належить до духовного католицького стану, пішли на поміч правительству. Та замітне становище Стефана Качали супроти инших руських послів, в парляменті віденськім, виявилось було при нагоді сих нарад над законом про уладженнє правних відносин католицької церкви. Стефан Качала був проти сього закону і сказав в дні 14. марта 1874. р. в австрійськім парляменті, що як би сей закон був предложений в львівськім соймі, то всі наші посли булиб проти нього, але що він виходить з Відня, то вони голосують за ним. Закон буде з Відня, але сі, що стануть закон виконувати — будуть в Галичині, — а він (Качала) не хоче, щоби клєр був відданий на самоволю властей в Галичині, бо предложений закон стоїть на становищи держави поліційної. Стефан Качала обстоював свободу церкви католицької та незалежність нашого духовенства, а не вязав ся безглядно сим, чого хоче центральне правительство. Він розумів конституційну свободу як обмеженнє самоволі, і так понимав він відношеннє церкви до держави. Він визначував ся тим, що кожду справу розважував предметово та говорив дуже льоґічно, спокійно і переконуючо. З причини голосування руських послів-священиків за законом про уладженнє правних відносин католицької церкви вийшов політичний скандал, бо за се голосуваннє стрінув їх гнів о. митрополита Йосифа

140

Сембратовича, та отсей конфлікт допровадив відтак до парляментарної інтервенції. В дні 25. квітня 1874. р. появилась в парляменті інтерпеляція посла д-ра Гоффера і товаришів з приводу, що митрополит Йосиф Сембратович переслідує послів священиків за їх голосуваннє в парляменті. В сій інтерпеляції, підписаній кількадесяти німецькими послами, напятнувано поступок митрополита супроти послів як ярке нарушеннє головної основи свобідної правової держави та незалежности і ненарушимости народного заступника, що в населенню викликало обуреннє і занепокоєннє. Міністер просвіти д-р Штремаєр відповів дня 7. мая 1874. в Палаті послів на сю інтерпеляцію, та признаючи саму подію відняття функцій, наданих самим архиепископом, заявив, що правительство не допустило до відібрання відносним священикам поборів з публичних фондів, належних до тих функцій, — отже все зробило, що було законно допустиме і на будуче ужиє всіх способів проти подібних виступів... Палата послів приймила оплесками відповідь міністра, що в дійсности понизила авторитет нашого архиепископа, богомільного вибранця польських політиків, та була початком трагедії сього чоловіка, яка розіграла ся протягом десяти років. А під зглядом політики наших послів парляментарних вказує згадана подія на те, що наші тодішні посли пішли на припоні централістичної німецької більшости в австрійськім парляменті, шукаючи там захисту і охорони супроти Поляків...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"