Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Регионы --> Галичина (Общие работы)
     Вопросы --> История (Капитальные исторические работы)
     Факсимиль материала на МНИБ

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

9. Царський указ з 18. мая 1876. р.

В половині 70-их років минулого століття переживала велика Україна дуже невідрадні обставини. Дня 18. мая 1876. р. заборонено царським указом в Росії: друкувати всякі наукові, популярні і перекладані твори по українськи та усунено українські театральні вистави і концерти. Се був важкий удар, якого зазнала Україна. Відтак запанував в українській суспільности настрій байдужности для розвою і піддержання української національности. Під впливом непереварених соціялістичних теорій, як признав Іван Франко, одна часть молодого покоління доходила майже до неґації всякої народности та до погляду, що розвязанне економічних питань важнійше від всіх инших. Про нечувану в світі заборону української мови дійшов був до Галичини зразу одинокий голос професора Михайла Драгоманова в „Друзі" та поширив ся тут в р. 1878 [55 Пр. пор. статтю п. з. „Платні слуги росийської жандармериї", в „Ділі" ч. 213. з р. 1907, — до історії указу з р. 1876.]...

Отся подія викликала в Галичині дуже прикре вражінне. Я переносив на собі діймаючі душевні терпіння і як ученик висшої ґімназії зачав був писати скорбні вірші та одну частину сих моїх думок післав редакції „Правди" у Львові до уміщення. У відповідь на те вичитав я під моїм псевдонімом: Ант. Р. Л., в переписці редакції „Правди" ось що: „Ваша думка" се мабуть первоцвіт молоденької фантазії. Хоч пробиваєть ся в сій думці горяча любов рідної родини, славної України, однак за надто буйно сказано, що „могила очима неба питала, — вітер задумав ся, — а старенький Дністер, шумить дуже тепер — серце його дуже плаче!" Питаєте дальше: „Довго-ж будем
154

ми плакати, довго сльози наші ляти, на рідній землі сумувати?" Ні, не поможе плач, не поможуть сльози, а ще менше поможе, коли й молоді люде будуть тільки „сумувати й долі дожидати"; треба праці, науки і енергії, щоб працею і наукою здобути лучшу долю".

Від того часу я перестав писати вірші, та пішов за порадою старшого громадянина.


"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"



Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.