"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

15. Нагінка проти українських соціалістів, 1877 і 1878. р.

Під той час (1877) відбувались у Львові арештування і ревізії задля соціялістичної пропаганди, так як тоді всяка соціялістична пропаганда уважалась акцією небезпечною для держави та в ній добачувано зараз нігілізм, революцію і все найгірше. Ті арештування захопили також наших студентів університету. В руській духовній семинарії відбулась два рази дуже докладна, але безуспішна ревізія [68 Наслідом сього появилась розвідка: Соціалісти межи семинаристами?! Студія на нашім церковно-народнім поли, призбирана о. Обачним (о. Данилом Танячкевичем). Накладом Микети Борецького, Львів 1877, з друкарні Товариства імени Шевченка. Автор критикує відносини в духовній семинарії та виказує потребу реорганізації семинарії. Зокрема підносить, що ані митрополит, —- впрочім чоловік правдиво побожний, але улягаючий впливам офіціяла о. Малиновського і свого маршалка (звісного Сороки), ані ті люде, котрим провід наших церковних діл повірено, не спосібні до такої реформи, і тому автор жадає щоби митрополит дібрав собі суфраґана в особі д-ра Сильвестра Сембратовича, професора доґматики на університеті і редактора „Руского Сіона" і щоб йому віддав заряд дивцезії.]. Налякана духовна власть не зважуючи на вислід ревізій виклю-

165

чила була з семинарії 18 питомців, та опісля їх приймила до семинарії, на підставі посвідок поліції. Австрійські власти державні (політичні) розвідали ся були, що Михайло Петрович Драгоманів, бувший професор київського університету, пробуваючий в Женеві, занимає начальне становище в закордоннім товаристві (?) соціялістів; що діяльність його обнимає „малоруське" населеннє від Дніпра поза Карпати аж до Угорщини, та що він є головним і одиноким посередником поміж „руськими" соціялістами на Україні, а такимиж елєментами „руського" населення в Галичині. Тодішні державні власти в Австрії не знали докладно, чи є яке тайне товариство соціялістичне, але своїм бюрократичним розумом видумали, що воно мусить бути, бо як би се могло бути, — та уважали пропаганду в цілях соціялістичних небезпечною і шкідною, і тому не могли її толерувати, тай розпочали її переслідувати. По переведених поліційних і судових слідствах карних внесла Державна прокураторія у Львові акт обжаловання в дні 10 жовтня 1877, проти Михайла Котурніцкого, Поляка родом з Варшави; Михайла Павлика, студента фільозофії у Львові; Івана Франка, студента фільозофії у Львові; Остапа Терлецького, урядника університетської бібліотеки у Відні; Івана Мандичевського, студента прав у Львові; Щасного Сельського, студента медицини у Відні, і Анни Павлик, сестри Михайла Павлика,- за те, що вони стали членами тайного закордонного товариства соціалістичного (?!) і до сього товариства старали ся приєднувати членів. Отсе був той „тяжкий злочин", який в ті часи наробив був великого розголосу не тільки в цілій Австрії, але й поза австрійською державою. Та тодішні австрійські криміналісти, — бо тоді іще не було національних криміналістів, —- не могли найти на обжалованих острійшого параграфу, як малу провину участи в тайнім товаристві (§. 285.

166

австрійського закону карного). Отсе була чиста фікція правна... З окрема, власти безпечности відкрили були, що Михайло Драгоманів був в р. 1873. через короткий час у Відні; що опісля в р. 1875. пробував він у Відні около пів року; що в тім часі був Драгоманів також у Львові і тут бував в товариствах „Просвіта" і „Дружний Лихвяр", — та ствердили, що менше більше від часу побуту Драгоманова у Львові, то є від кінця р. 1875, розпочав ся між членами партії українофільської якийсь рух в напрямі соціяльно-демократичнім, бож вона позискала була перевагу в товаристві „Академическій Кружок" та дня 6. лютого 1876. р. обняла була видавництво літературної газети „Друг", де увійшли між иншими: Михайло Павлик, Іван Франко і Іван Мандичевський... Та отсе були відкриття подій знаних, котрих ніхто не закривав... За отсю мниму провину судив львівський суд краєвий в справах карних тих всіх обжалованих та вироком з дня 21. січня 1878, ч. 210/860, засудив, — по переведеній розправі головній в днях від 14. до 21. січня 1878: Михайла Котурніцкого на кару трьох місяців арешту і видаленнє зі всіх країв Австрії; Івана Франка на кару шести тижнів строгого арешту; Івана Мандичевського, Щасного Сельського і Остапа Терлецького на кару по одному місяцеви арешту; Михайла Павлика на кару трьох місяців строгого арешту, і Анну Павлик на кару одного місяця строгого арешту. В узасадненню сього вироку сказано, що між обжалованими заістнував звязок з метою поширювання соціалістичних засад, - отже було тут тайне краєве товариство (!?). З окрема вирокуючий трибунал набрав переконання, що Іван Франко є членом тайного соціялістичного, краєвого товариства та що він старав ся приєднати членів для сього товариства. Так само переконав ся сей трибунал, що й Михайло Павлик був членом тайного товариства краєвого з соціялістичною метою, хоча Михайло Павлик

167

опрокидував, що він не є членом ніякого тайного товариства, ані краєвого ані закордонного,— та не зважаючи на те, що в дійсности такого товариства не було. Але марево того соціялізму, — отже чогось небезпечного і шкідного, витворило в уяві тодішних суддів: істнуваннє тайного товариства соціялістичного... Та іще були ті судді ласкаві, як поглянемо на неодно недавно минуле, — бо засудили обжалованих за таку провину, що нікому не поможе тай не богато пошкодить... Загал нашої суспільности тоді не розумів про що йде справа у тім процесі соціялістів, та не займав ся долею тих молодих людей, що були суджені і не інтересував ся ними так, як се було пізнійше коли наших діячів переслідували. Одні „страхопуди" казали, що се людці небезпечні, — наче російські анархісти, а другі брали се на лекший рахунок студентської фантазії, що зашуміла в головах молодих тай з часом вишумить ся... А головним винуватцем того карного процесу проти наших студентів пятнувала тодішна суспільність руська — Михайла Драгоманова, що збаламутив сих молодих людей і спровадив їх на манівці. Під сим осудом опінії нашого громадянства покутував Михайло Драгоманів довгі роки... Коли я вибирав ся, якраз в той час (1878) на університет до Львова, то мене дома остерігали і благали, щоби я у Львові не вдавався з тими соціялістами, бо марне пропаду. А по моїм приїзді до Львова пішли були негайно доноси від русофільських страхопудів і злобних людей зі Львова до моїх родичів в Нижневі, що я вже заходжу ся з соціялістами та мабуть я вже й пропащий, — бо ходжу до студентського товариства „Дружний Лихвяр" і пишу фонетикою. І з сего треба було виправдувати ся життєм чесного чоловіка.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"