17. Михайло Драгоманів, 1877—1883 рр.

На отсім місці намічую діяльність проф. Михайла Драгоманова, щоби опісля не повторюватися в сій справі.

Михайло Драгоманів виступив р. 1875, як представник нового українофільства, — радикального з програмою: критики роботи інтелігенції около піднесення люду і несення освіти на основі європейської позитивної науки.

Усунений з університетської катедри в Київі покинув Україну та опісля осів в Женеві, де від р. 1877. до 1883. р. видавав збірку „Громада" та надруку-

вав богато праць в українській, російській і француській мові.

Перше письмо Михайла Драгоманова, яке я мав нагоду прочитати, се був протест до народів культурного світа проти царського указу зр. 1876, про заборону української мови. Та я не був безглядним прихильником українофільства драгоманівського, як дехто з моїх товаришів, а розважував критично відносну діяльність.

Радикальне українофільство Михайла Драгоманова найшло було у нас в Галичині деяких прихильників, як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький, Андрій Koc, Олександер Колесса, Юліян Бачинський і инші з тодішкого молодшого покоління, але у національному розвою галицьких Українців не витворило воно ані перелому ані нового типу українського громадянина. Іван Франко дійшов був навіть до висліду, що тип Михайла Драгоманова є своєрідний: „Gente Ukrainus, natione Russus", — а у нас переважило національне українофільство. Так строгого осуду годі оправдати, а мож сказати, що драгоманівство асимілювалось в національнім таборі і було декуди корективою діяльности національного українства.