"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

10. Інтернат Воскресенців у Львові, 1881. р.

В дні 14. вересня 1881. р. розпочалась нова сесія Сойму галицького під проводом нового маршалка краєвого д-ра Николая Зибликевича (з роду Українця). У привітній промові згадав він, що також руський язик, світла памятка Уніі Люблинської і трактату Ґородельського, — позискав рівночасно з язиком польським належне йому становище...

Та визначна була в тій сесії соймовій промова о. Стефана Качали, виголошена в дні 21. жовтня 1881. р. проти признавання субвенції краю на будову дому для Інтернату оо. Воскресенців (Змартвихвстанців), що тоді був під ректоратом о. Валєрія Калинки.

О. Стефан Качала виступив зі всею рішучістю проти сього інтернату, що мав бути новим замахом на руську народність, — та при

192

сій нагоді основно розправив ся зі всіми посуджуваннями Поляків супроти Русинів. На закид доносів про нашу нельояльність сказав він: „Чи ми дали причину до бомбардовання Львова в р. 1848? Чи ми висилали Бемів і Дембіньских на поміч Кошутови і Мадярам, котрі здетронізували свого короля, а вкінці зложили свої прапори у ніг царя Николая?" А на безнастанні доноси і викликування недовіря, у Відні і Римі, — покликав ся на слова луцького архипрезбітера Бродовича: „Nadarmo silisz się Rusinie na okazanie twojej wierności tronowi, jak przychylności papieżowi rzymskiemu; wierzonym nie będziesz nigdy... Polak cię zasądzi, żeś przychylny Moskwie, — Moskwa to samo uczyni, żeś unita". Та на доказ безпідставности польських утверджувань, мовби Русини уживали московського письма, покликав са на польського історика Лєлєвеля (Історія Литви і Руси, стор. 170), котрий сказав: "Kancelarya Jagiellońska wyrobiła piękny ruski skoropis i pisała nim więcej jak polskim". Та відтак виказав, що супроти польських провокацій: Росія не потребує утримувати агентів, бо самі Поляки для неї працюють так щиро і безплатно! Колиж Поляки хочуть усунути міжнародний антагонізм, — сказав бесідник, — то мають просте средство: дати рівноуправненнє, та аби Єзуїти нами не колотили! По сім він звернув ся до польських послів і сказав: Не забувайте, що Русь не кінчить ся на Збручі! Свою промову закінчив він отсим запитом: „Питаю, чи хочете здорової згоди чи гнилої, гробової. Першу дає рівноправність, — другу інтернати. Вибирайте!" Отся промова викликала своє вражіннє в Соймі, але прото польська більшість ухвалила краєву підмогу на будову Інтернату для виховування руської молоді — польськими Єзуїтами. Та вони не винародовили нашої молоді, бо життє в народі було сильнійше, як сподівались наші опікуни. Тут годить ся признати, що з Інтернату Змартвихвстанцїв посилано учеників до руської ґімназії, а рівночасно наші „тверді" посилали учеників з бурс Ставропігійського Інституту і Народного Дому — до ґімназії німецької у Львові.

193

Промова п. Качали зробила своїм смілим тоном формальне одушевленне в краю, так що в нашій суспільности відразу слідний був підйом духа. Наша громада у Львові почтила достойного посла політичним бенкетом, уладженим в готелі Жоржа, а наше українське студентство подякувало йому за бодру оборону прав народу. В делєґації студентів під проводом товариша Евгена Олесницького був я також учасником та мав нагоду розмовляти зі стареньким Качалою. Він подякував нам за привіт від університетської молоді та вказав на трудне становище наших послів супроти непримиримої постави польської більшости, так що перед нами стоїть важке завданнє роботи між народом, щоб освідомити і порушити народні маси. В розмові розпитував ся про організацію та матеріяльні відносини нашого студенства і поспитав ся, чи не потребуємо грошевої помочі. Амбітні молодці відповіли йому, що наші студенти університету заратовують ся у своїм Товаристві...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"