"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

12. Політичний процес проти Ольги Грабар і товаришів, 1882. р.

Рік 1882. зазначив ся в історії наших визвольних змагань відємною подією, викликаною руссофільською

195

пропагандою в нашім краю. Супроти сього зачали ся ревізії і вязнення та дійшло до політичного карного процесу проти Ольги Грабар і товаришів про головну зраду. Приводом до сього був перехід громади Гнилички (в повіті Збаражськім) на православіє, як також приїзд з Угорщини Адольфа Добрянського, звісного патрона русофільського, його доньки Ольги Грабар і його сина Мирослава Добрянського, та викликаннє живого руху між руссофільськими діячами в Галичині. Отсе вихіснували галицькі Поляки в інтересі своєї політики, щоби доставити доказ, що Русини є супроти

196

Австрії не тільки нельояльні, але навіть небезпечні, і сі заміти намагались вони ґенералізувати проти всіх Русинів. До сього мав послужити карний процес, що розпочав ся у Львові в дні 12. червня 1882. р. перед краевим карним судом як трибуналом присяглих. Проводив трибуналові, судовий радник Лев Будзиновський; обжаловував: заступник прокуратора Ґіртлєр; боронили: дф Людвік Лубіньскі адвокат у Львові, д-р Александер Іскрицький адвокат в Сяноці і д-р Бр. Дулемба адвокатський кандидат у Львові. На лаві обжалуваних засіли: 1) Ольга Грабар, 2) Адольф Добрянський, лицар Сачуров, радник двора і власник маєтности Чертеж на Угорщині; 3) Осип Марков, редактор „Пролома"; 4) Венедикт Площанський, редактор „Слова"; 5) о. Іван Наумович; 6) Володимир Наумович, студент університету; 7) о. Николай Огоновський, редактор „Родимого Листка" в Чернівцях; 8) Ізидор Трембицький, редактор „Приятеля Дітей" в Коломиї; 9) Апольон Ничай, редактор „Господаря і Промишленника" в Станиславові; 10) Іван Шпундер, господар в Гниличках, і 11) Олекса Залуський, господар в Збаражі. Проти них всіх внесено обжалуванне за злочин головної зради, загрожений карою смерти, та доконаний через те, що вони в тайнім порозумінню з Мирославом Добрянським, в другій половині р. 1881, і з початком р. 1882, ділали на відірваннє Галичини, Буковини і північної Угорщини від цісарства Австрії, та між ними були: Адольф Добрянський і о. Іван Наумович провідниками і „наустителями". Адольф Добрянський і його донька Ольга Грабар відповідали по німецьки, всі прочі по руськи, а на жаданнє суддїв присяглих по польськи. По 33. днях головної розправи увільнив трибунал всіх обжалованих від закиненого їм злочину головної зради, а засудив за злочин забурення публичного спокою: о. Івана Наумовича на 8 місяців вязниці, В. Площанського на 5 місяців вязниці, та обох селян: Шпундера і Залуського по 3 місяці вязниці.

197

Негайно по скінченню процесу візвано митрополита о. Иосифа Сембратовича до Риму, та звідсі до Відня, де він на домаганнє цісаря Франц Йосифа, в дні 4. вересня 1882, зложив на руки цісаря резиґнацію з гідности галицького митрополита, не обстоюючи при жаданню переведення канонічного процесу. Митрополит о. Йосиф Сембратович не міг від разу рішити ся і аж по двох днях дав цісареви свою відповідь з резиґнацією, а цісар висловив йому признаннє за сей „патріотичний" вчинок і заявив: „Не бійтеся нічого, — Русинам не стане ся ніяка кривда". Так скінчив ся тенденційний політичний процес про головну зраду руського народу проти Австрії, який не міг виказати мнимої зради, а кинув пострах між галицьких Руссофілів та допровадив до усунення галицького, митрополита

198

о. Йосифа Сембратовича за брак енергії у поборюванню православної пропаганди, а противній стороні доставив аргумент, щоб далі піддурювати Відень і Рим про небезпеку, яка загрожує від нашого народу... Та процес проти Ольги Грабар і товаришів, як справедливо підніс Володимир Барвінський в передовицях „Діла" під наг. „По процесі о головну зраду", був обжалуваннєм Русинів і Поляків, бо він вказав на того рака, що точить наш народний організм і тому наша суспільність мусить тверезо поглянути на своє положеннє та покинути всякі мрачні змагання, супротивні нашій ідеї народній, щоб нам присвічувала ясна свідомість власної народности. А звертаючись до Поляків вказував Володимир Барвінський на те, що тут в Галичині єсть точка Архімеда, з котрої може успішно подвигнути Русин свою, а Поляк свою національну справу, — що кривди руського народу в Галичині є кривдою цілого руського народу, та посередно для будучности польського народу... Володимир Барвінський був тоді дійсним провідником галицьких Українців і те, що він сказав в „Ділі", було висказом народної партії українофільської, але він був здержливйй супроти русофільських настроїв і не рішив ся потоптати їх без пардону, бо розумів, що не мож всіх осуджувати без розбору і був переконаний, що прийде час до опамятання і поєднання Русинів на основі реальної праці для добра рідного народу. Провідною думкою політичною Володимира Барвінського і товаришів було те, щоби наша українська народна партія приєднала весь руський нарід галицької землі на питомий шлях українства, а не те, щоби сю партію ізолювати...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"