18. Сойм галицький з 1883. р. і шкільні внески п. Романчука.

Новий (пятий) період галицького Сойму, що розпочався 15. вересня 1883, приніс зміни, зглядно новости в особах. Заступником маршалка став о. д-р Сильвестер Сембратович, адміністратор Львівськоі Митрополії, а намісником краю п. Филип Залєскі. З нових соймових виборів вийшли отсі наші посли: д-р Николай Антоневич, Теофіль Бережницький, д-р Александер Іскрицький (зложив мандат), о. Стефан Качала, Матій Кашевко, о. Тит Ковальський (вибраний Поляками), Петро Лінинський, о. Корнило Мандичевський, Ксенофонт Охримович, Юліян Романчук, о. Микола Січинський, і Тит Сінґалевич, — так що наше краєве представництво обнимало 11 послів і 2 вірилістів.

Маршалок краєвий д-р Зибликевич привитав новий Сойм патріотичною польською промовою, в котрій між иншим сказав, що нехіть сільського люду до висших верств суспільности, штучно досі піддержувана (?!), при сих виборах счезла до решти, бо наш люд сільський радо повірюєсь суспільній єрархії як природному провідникови, — а зібрані польські посли приймили сю легкодушну самохвальбу за правду, на свою потіху.

Перші розмахи наших послів при провірюванню посольських мандатів звернулись атаками проти ярких надужить властей при останних виборах і добування старостинських мандатів. Відтак п. Юліян Романчук 17. жовтня 1883, промовляв в справі народного шкільництва і його практичнійшого уладження, а п. о. Микола Січинський говорив 19. жовтня 1883, в дебаті про покриттє недобору фонду краєвого. Його промова мала вже політичну ціху. Він опрокинув маршалкови краєвому, що сей забув про своє походженнє з руської крови і в своїй привітній промові іще подразнив руських послів; — закинув Полякам, що вони не узглядняють прав руського народу, а живуть пустою мрією винародовлення

і польонізації; — згадав про недопущеннє Русина на члена Виділу краєвого, та вкінці підніс потребу реформи податкового систему в напрямі прогресивного доходового податку і збереження minimum істнувания.

В часі сесії Сойму галицького в р. 1884, поставив п. Юліян Ромaнчук свій перший внесок шкільний

в справі язика викладового в школах народних і серединх, — підписаний всіми нашими послами і вірилістами, як також двома польськими послами (з руського роду): Теофілем Меруновичем і Феліксом Біліньским, що доповнили недостаючі два підписи до 15-ти. Сей внесок з 2. жовтня

1884, домагаєть ся зміни краєвого закона шкільного в тім напрямі, щоби громада рішала, який має бути язик викладовий в народній школі, а шкільна власть краєва малаб право затверджувати; щоби в мішаних громадах забезпечено народні школи для обох народностей, та щоби в паралельних клясах всіх шкіл середних запроваджувано безпроволочно, себто негайно другий язик краєвий: руський як викладовий, на жаданнє родичів найменше 25 учеників [66 Відносно середних шкіл (ґімназій) не допускала Рада Шкільна краєва до паралельних кляс з язиком викладовим руським, та як сього зажадали родичі 25. учеників, то Рада Шкільна краєва перепроваджувала всякі доходження цілими роками, щоб до сього не допустити. Те сталось, коли я був в 8. гімназійній клясі в Станиславові. Нас Українців було в клясі 25, а Поляків і Жидів 9, Наші батьки зажадали тоді руського язика викладового, а польська кляса не малаб потрібного числа учеників та наша паралелька булаб одинокою 8-мою клясою в Станиславівській ґімназії. З сього скрутного положення вийшла Рада Шкільна краєва так, що вирішила справу аж з кінцем шкільного року, як ми вже приступали до екзаміну зрілости.].

Сей внесок вандрував зі Сойму до комісії едукаційної, з комісії едукаційної до Виділу краєвого, з Виділу краєвого до Сойму, з Сойму до комісії едукаційної, з комісії едукаційної до Сойму в р. 1885, отже більше як рік.

При отвиранню сеймової сесії в дні 25. падолиста 1885, згадав намісник п. Залєскі, що пораз перший засів тут гр. кат. єпископ станиславівський о. д-р Юліян Пелеш, — чим здійснилось бажаннє руського населення краю.

По привітних промовах маршалка і намісника зголосив ся п. Юл. Романчук до голосу та заявив з прикрістю, що ані зі сторони правительства ані президії Сойму не чуємо руського слова, а прецінь живемо на руській землі, де руський нарід є другою

головною народністю та руський нарід має конституційно признану рівноправність і тому пригадують ся, що в краю б руський нарід а в Соймі заступники того народу.

На се не обізвав ся ані намісник ані маршалок.

В дні 30. падолиста 1885, наступило знова перше читаннє шкільного внеску п. Романчука, по чім відіслано сей внесок до комісії шкільної, звідки той внесок вернув до Сойму в дні 2. січня 1886, і тоді розвинулась в Соймі велика дебата політична.

На арену виступили тут такі типи як п. Торосєвіч, якому приснилось, що оба народи в краю

становлять тепер один нарід а два обряди, та що тільки горстка нігілістів робить неспокій і тягне до шизми та до Москви. За ним пішов п. Ґолєйевскі, який закинув, що більша часть нашого клєру тягне до шизми і Москви. За сими виступив п. Малецкі з пропагандою утраквізму як одинокого способу до залагодження справи, та „проти" виступив п. д-р Мих. Бобжиньскі, що у прикрій полеміці виказав п. Малецкому його фальшиву інтерпретацію артикулу 19. основного закону з 21. грудня 1867, і між иншим сказав отсі знаменні слова: „Pozwólcie Rusinowi chodzić do szkoły ruskiej, zdobyć tam całe wykształcenie, pozwólcie mu się przekonać, że istotnie literatura ruska istnieje, że istnieje język piśmienny ruski, wprawdzie nie ostatecznie wykształcony, lecz który do tego pewnym krokiem zmierza, to jestem najmocniej przekonany, że młodzieniec tak wykształcony nie pójdzie na lep rosyjskich frazesów"...

Промовляли також наші посли, та зпоміж них виголосив Станиславівський єпископ о. Пелеш замітну промову, в котрій виступив з двома протестами. Один його протест був звернений проти висказу о. Качали, що на Руси заоктройовано унію церковну — та проти сього заявив, що унія виробила ся на підставі внутрішної „жизненної" потреби руського народу, а не октроювали її ані Єзуіти, ані Рим, ані король польський, ані шляхта... Отсю часть його промови приймила польська сторона оплесками. А відтак виступив він з протестом проти польської сторони з приводу промов послів Торосєвіча і Ґолєйевского, та сказав, що таких інсинуацій Русини не потребують обавляти ся, бо і у Відні і в Римі знають ся на лисах фарбованих. [67 Про нікчемність тих доносів пр. пор. Pamiętniki Floryana Ziemiałkowskiego, Kraków 1904.]

Вислідом сих політичних дебат було приняттє внеску кн. Адама Сапіги, щоби звіт комісії з додатковими внесками іще раз відіслати до шкільної комісії, так що друге читаннє звіту про шкільний внесок п. Юл. Романчука наступило аж 19. січня 1886.

Тоді прийшли під нараду і вирішеннє Сойму внески більшости комісії, що обнимали в переважній части зовсім відмінне поставленнє справи, незгідне з шкільним внеском п. Юл. Романчука, так що з його внеску осталась тільки змінена на гірше часть перша про уладженнє народних шкіл з другим викладовим язиком краєвим в громадах мішаних. А замісць дальших частей предложено: візвати правительство, щоби запровадило виклади в руськім язиці в рівнорядних перших чотирох клясах ґімназії в Перемишлі, та щоби Виділ краєвий з Радою шкільною краєвою розважили справу утраквізації деяких гімназій у східній части краю. З тих предложень перепала низша гімназія в Перемишлі, так що з великої наради не вимолочено зерна...

Але проте маршалок краєвий д-р Зибликевич мав відвагу сказати на Закінченнє сесії, що вона буде памятна, хоч би нічо більше не було, бо закони і рішення, які запали в квестії руського язика в школах народних і середних — вистарчають для історії наших соймів...

Та отсе було його останнє слово, бо в грудні 1886, отворив вже соймову сесію новий маршалок: граф Ян Тарновскі з Дзікова і у своїм привітнім слові докладно зазначив, що справа порозумління обох народів в краю належить до найважнійших завдань краєвої політики.

В сій соймовій сесії поставив п. Юл. Романчук знова шкільні внески: про заложеннє ґімназії з руським язиком викладовим в Перемишлі, як також таких Гімназій в Станиславові, Стрию, Коломиї, Тернополі, Бережанах і Золочеві, та про заложеннє учительських семинарій з руським язиком викладовим, як також народних шкіл з руським язиком викладовим по містах. З тих внесків вирішив Сойм 24. січня 1887, тільки резолюцію п. Бобжиньского, щоби правительство в міру доказаної потреби запровадило паралельні кляси з викладовим руським язиком в гімназії в Перемишлі. Так тяжко родилась наша гімназія в Перемишлі.

В наступаючій сесії соймовій замітний був внесок п. о. М. Сiчинського в справі зміни дорогового закону, щоби приготовити знесеннє роботи і заступленнє її додатками до податків.

Наступаюча соймова сесія тривала від 24. падолиста 1887, до 21. січня 1888.

П. Юл. Романчук знова підносить, що при отворенню Сойму не упало ані одно руське слово зі сторони маршалка краєвого і представника правительства. Маршалок граф Тарновскі відповів, що по припису соймового реґуляміну мусить урядувати по польськи. Наслідом сього поставив п. Романчук внесок: на відповідну зміну соймового реґуляміну, котрий переказано правничій комісії...

Політику наших послів в тім періоді Сойму галицького називали у нас „професорською", бо представником її був професор Юліян Романчук та майже всі домагання відносили ся до рідної школи, в імя засади: хто має школу, той має нарід! Отcе була головна політична думка того часу, — а й виступи наших послів в инших справах були смілійші, як в давнійших періодах.