"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

3. Нова ера, 1890. р.

В дні 14. жовтня 1890, отворив намісник граф Казимир Бадені сесію Сойму галицького і представив нового маршалка краєвого: кн. Евстахія Санґушка, котрий у своїй привітній промові заявив між иншим, що він не відріжнює ані сторонництв ані народностей,— а запевнюючи руських послів про свої симпатії сказав по руськи: „не забуду ніколи, що мої батьки говорили по руськи“...

В часі отсеї соймової сесії наступила важна подія під знаком „нової ери“, якої змістом було наближеннє австрійського правительства, та за ним галицьких Поляків,— до народної руської партії, щоби заспокоєннєм національних домагань приєднати наш нарід до Австрії,— бо хоч галицькі Русини без ріжниці партій та при всякій нагоді проголошували свою льояльність супроти

236

Австрії, то австрійські політики розуміли, що ті Тирольці Сходу мусять плекати у своїй душі инші почування, коли їх не допускаєть ся до належних їм прав. Отсе наближеннє вийшло з кругів австрійської закордонної політики, щоби на східній границі держави забезпечити собі прихильність нашого народу супроти Росії. Про се говорено вже і писано в польській пресі від р. 1885, та приписувано сю думку кн. Бісмаркови, під котрого рукою ішов австрійський міністер закордонних справ гр. Кальнокі. Також підношено, що переведеннє сеї політичної думки здержував цісар Франц Иосиф, покликуючись на свій договір з Поляками. Та остаточно, відношеннє Австро-Угорщини до Росії, що загрожувало воєнним конфліктом, як не зараз то пізнійше, спонукало австрійський уряд взяти ся за сю справу, але польською рукою. Тою рукою мала бути „зелізна рука“ галицького намісника графа Казимира Баденього. Коли отся справа стала звісною зі всяких натяків і розмов довірочних{Посол Йосиф Гурик сказав перед виборцями дня 27. лютого 1890: „Русини мають у виділі краєвім лиш одного заступника д-ра Дамяна Савчака і то не з доброї волі більшости соймової, але з волі власти державної“.}, тоді прийшов до мене професор Олександер Барвінський і заявив, що президія „Народної Ради“ є запрошена на конференцію до намісника графа Баденього, на вечер 24. падолиста 1890, де має бути довершене порозуміннє і намісник має нам предложити важні концесії політичні, а до приняття тої угоди є одиноко компетентне наше політичне товариство. Я вірив і не вірив тим оптимістичним висказам проф. Олександра Барвінського тай не мав охоти іти до намісника, не одержавши від нього осібного запрошення, але на твердий висказ проф. Барвінського, що се справа дуже серіозна і мене там конечно треба як секретаря „Народної Ради“, я рішив ся піти вечером до намісника. Та коли я прийшов до вступної кімнати в намісництві, застав я там проф. д-ра Олександра

237

Огоновського, проф. Олександра Барвінського та послів соймових: о. Корнила Мандичевського і КонстантинаТелишевського, а трохи пізнійше прийшов митрополит Сильвестер Сембратович і тоді запросив нас намісник граф Бадені до конференції. Конференцію розпочав намісник заявою, що австрійський уряд хоче і може попирати тільки таких Русинів, котрі бажають розвивати свою народність в межах Австрії та в напрямі згіднім з ідеєю Австрії,— при чім вказав на польську партію станьчиків, що не зважаючи на ніякі докори від своїх, станула льояльно на становищі династичнім Австрії і сим чином добула Полякам ті всі права, які вони мають нині в австрійській державі. З сього слідує,— закінчив намісник вказуючи на особу митрополита, що й ми повинні піти тою дорогою та під проводом князя церкви зібрати таку партію, з котрою могло б правительство удержувати зносини і порозуміватись, про домагання і потреби народу руського. По сім слові намісника промовив митрополит Сембратович, та по етикетних фразах заявив, що він не може приймити на себе проводу в політиці, а буде попирати роботу таких людей, яких тут бачить, бо до них має довірє. Посол о. К. Мандичевський сказав без застережень, що він все поступав згідно з інтенціями високого правительства і далі буде так поступати. Посол К. Телишевський був очевидно заклопотаний заявою намісника, та хотів, щоби намісник предложив нам, які домагання нашого народу правительство думає заспокоїти, бо до порозуміння булиб вказані конкретні пропозиції,— але намісник давав виминаючі відповіди. Проф. Олександер Барвінський підніс справу заспокоєння культурних домагань руського народу; зокрема на области шкільництва. Проф д-р Олександер Огоновський був тоді вже тяжко недужий, та подражнений промовою намісника сказав, що він не розуміє: чого нас тут завізвано, бо коли правительство не має до нас довіря, як се виказуєсь зі слів п. намі-

238

сника, то не треба з нами переговорювати, а нам знова не іде про якісь концесії або акти ласки, бо ми жадаємо, щоби австрійське правительство на підставі обовязуючих законів виконувало супроти нашого народу те, до чого є обовязане, а до сього не треба ніяких переговорів ані вишукування якихсь нових Русинів. В сім критичнім моменті старав ся намісник залагодити непорозуміння і заявив, що він нікого з прибутних не посуджував про нельояльність, а зі свого обовязку піддав тільки думку до полагодження справи, що нам всім лежить на серци. Вкінці промовив я як наймолодший віком в сім синедріоні і сказав, що у нас є своє товариство політичне і своя народна програма, та про се не може бути мови, щоби ми основували якусь нову партію, і на сім становищі стоїмо, що ми маємо право заступати наш руський нарід, а ніхто инший, та ми є готові порозумітись з австрійським правительством на основі рівноправности нашого народу,— най правительство рішучо на се відповість. Нарада закінчилась без якогонебудь приречення зі сторони намісника та якоїнебудь угоди, а тільки зазивом намісника, щоб ми розважили справу, бо вона не дасть ся відразу полагодити. Я відпроваджував пїзним вечером проф. Олександра Огоновського домів, та він був не вдоволений сим, що нас впроваджено в блуд про якісь важні предложення правительства і втягнено в зовсім иншу розмову з намісником... Наступаючого дня, 25. падолиста 1890, неожидано виступив перший з руських послів п. Телишевський в соймовій дебаті буджетовій з угодовим предложеннєм супроти Поляків, кажучи між иншим: Дайте щиро і отверто можність розвою народности руської в інтересі краю і держави, а я головою наложу за те, що таке порозуміннє, котре ґрунтує ся в нашім спільнім інтересі, уґрунтує і добробит краю; глядайте за тою дорогого, котра би нас, Русинів і Поляків поєднала так, щоби нарід мій, нарід українсько-

239

руський міг знайти запоруку, що він в будучности стане на полі просвіти національної; що він почуєть ся народом рівноправним з народом польським, а я вам ручу, що він, як єсть льояльним супроти династії і держави, станеть ся також льояльним супроти народу польського... За п. Телишевським виступив голова руського соймового клюбу п. Ю. Романчук і проголосив програму Русинів — народовців. Програмою тих Русинів єсть (сказав він): признаваннє самостійности своєї народности і свого язика та особливша дбалість о свій язик і свою народність; — вірність для австрійської держави і пануючої династії; — вірність для греко-католицької церкви; умірений лібералізм і старанне о розвій селянства і міщанства. Далі сказав, що має іще тільки довірє до правительства і відкликуєсь до нього, щоб воно вглянуло глибше в руську справу, та відносило ся з рівною прихильністю до одного і другого народу. А супроти Поляків сказав: „Хочете згоди, то ми до згоди все готові,— коли хочете конче борби, ми підіймемо борбу!“... У відповіли на сі енунціяції обох наших послів заявив намісник граф Казимир Баден і, що правительство бажає, щоби кожда народність розвивала ся свобідно в границях і рамах конституції, але не дасть ся заперечити, що ті наміри правительства стрічають деколи трудности, викликані браком вирозумілости або неясним поступованнєм. Маєте панове, казав далі намісник, можність розвивати народність руську як таку в Австрії, в напрямі згіднім з ідеєю державною, на основі привязання і вірности до престола і держави та на засадах сполуки з світом католицьким і цивілізацією західною. Ті засади мусять бути не лиш завсіди ясно висказані, але й ясно, щиро та з доброю вірою практиковані і для того потрібно рішучо отрясти ся і увільнити ся від всего, що, як самі констатуєте, істнує та розвоєви руської народности на основі чисто австрійській перешкаджає. Треба боротись зі всі-

240

ми, котрі допускають ся в тім згляді якихсь суперечностей або неясностей. Другою трудностію є прояви, виказуючі брак доброї охоти до спільного пожиття обох народностей, котрим доля присудила жити на одній землі. Ті два кличі нехай вас панове зєдинять під проводом князів церкви руської в Галичині, а рух такий знаменито улекшить правительству завдання і обовязки, до котрих воно почуваєть ся... З промови посла о. Січинського годить ся: зазначити сей висказ: Нічого не бажаємо, тілько свобідного розвою елементу малоруського, щоб тут в австрійській Руси утворив ся центр, до котрого би ґравітувало руське тіло і руська душа, чи вона на Буковині, чи на Угорщині, чи в Галичині. чи за кордоном... Другого дня, 26. падолиста 1890, промовив „защитник“ руссофільської партії посол Антокевич та закинув п. Романчукови і його товаришам „предательство“. Ся промова викликала заяву митрополита Сильвестра Сембратовича, котрий сказав, що проголошена п. Романчуком програма не є нічим новим, а тільки ствердженнєм тих підвалин нашого національного життя, які поклали наші патріоти в р. 1848; що всі, котрі сеї програми тримають ся, не є ренегатами або відступниками, а хто її не прийме, той не має місця на нашій Галицькій Руси... На отсю акцію п. Романчука і товаришів накинулась найзавзятійше „Червоная Русь“, орґан руссофільської партії, та за ним радикальний „Народ“, прозиваючи Русинів-народовців руськими станьчиками, а проголошену п. Романчуком програму клерикальною і сервілістичною та закидуючи йому, начеб він занапастив руську справу,— так що в краю закипіла відтак нечувана боротьба міжпартійна. При закінченню соймової сесії, 29. падолиста 1890, п. Романчук дякував намісникови за те, що він зробив надію на більше узглядненнє інтересів руського народу. Намісник граф Казимир Бадені

241

відповів, що ми собі посполу ніяких инших зобовязань і приречень не робили, як тільки ті, що ми тут отверто собі взаїмно висказали{В дійсности не заключено ніякої угоди, опертої на позитивних умовах,— ані з Поляками ані з австрійським правительством, а все скінчилось на побажаннях.}.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"