"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

4. Перші наслідки нової ери.

Руський соймовий клюб розбив ся, бо посли: Антоневич, Кулачковський, Герасимович, Барабаш, о. Сірко, Рожанковський, і Король зажадали, щоби п. Романчук зложив достойнство голови клюбу, а посли: Романчук, Савчак, о. Січинський, Телишевський, о. Мандичевський, Охримович, Гурик, о. Гаморак і Окуневський постановили далі творити соймовий клюб.

По закінченню соймових нарад вислав виділ політичного Товариства „Народна Рада“ у Львові письмо до п. Юліяна Романчука з заявою повної солідарности, при чім сказано, що солідарне поступованнє Русинів народовців з елементами, непризнаючими нашої самостійности національної і права до культурного розвою нашої нації як такої,— є неможливе, бо при солідаризуванню Русинів народовців з тими елементами в політичнім діланню — національна та політична програма Руси галицької почала що раз більше затемнюватись з очевидною шкодою для всесторонного розвою руського народу...

Відтак, 9. грудня 1890. р. оголошено відозву до Русинів галицької землі, підписану епископатом, нашими соймовими послами і виділом „Народної Ради“, та на день 26. грудня 1890, скликано загальні збори членів Товариства „Народна Рада“ у Львові, на котрих однодушно одобрено становище, яке заняли пп. Романчук і товариші і вибрано п. Романчука головою „Народної Ради“...

Але на сім не скінчило ся. В краю скликувано масові віча, на котрих одобрювано ясне поставленнє руської справи в Галичині і виголошувано

242

признання п. Романчукови та засипувано його письмами похвальними, а з другого боку партії: руссофільська і радикальна намагались викликувати недовірє супроти особи п. Романчука та розбивати народну партію. За сим рухом проти „нової ери“ пішла була також частина нашого студентства. Зокрема, у Відні члени товариства „Січ“ під проводом Иосифа Партацького постановили відновити зносини з руссофільським товариством „Буковиною“, щоб разом валити політику п. Романчука і народовців. А відтак сі подвиги віденських „кнайп“ описувано в „Червоній Руси“ — на потіху Руссофілів... Таке то бувало у нас страшне завзятте проти своїх, хоча його не конче було треба... Та народна партія не зважала на ті супротивности і неоправдані докори, ба навіть посуджування про зраду народу, а старалась на всіх областях життя використати усі полекші уряду, щоби добути для народу спромогу свобіднійшого розвою власними силами. Маючи те на увазі піднесено прапор національно-політичний: орґанізація у внутрі і акція на вні. Сим часом доходила X. сесія Ради державної до кінця, а правительство графа Таффого стратило більшість в парляменті, бо старочеська партія зачалась розпадати, а молодочеська партія не допускала до переведення „чесько-німецької угоди“. Тоді відрочено в дні 20. грудня 1890, Раду державну, та в місяці січні 1891. р. її розвязано. Міністер скарбу д-р Юліян Дунаєвскі уступив та на його місце прийшов д-р Еміль Штайнбах, визначний соціяльний політик, що мав виповнити занедбання свого попередника в напрямі реформи австро-угорської валюти. В році 1892. перепровадив він устійненнє к о ронової золотої валюти в Австрії. Заки се сталось прийшли нові вибори до Ради державної під авспіціями нової ери. Зокрема, правительство графа Таффого хотіло ратуватись сими виборами, щоби допровадити до порозумління народів.

243

Зараз по урядовім розписанню виборів до Ради державної оголосив Руський центральний комітет відозву передвиборчу до Русинів, з 29. січня 1891. Сей комітет зложено з відпоручників: наших послів, Товариства політичного „Народна Рада“ і князів церкви, значить з трьох груп народної партії. Головою комітету вибрано п. Юліяна Романчука. Руссофільська партія провадила акцію виборчу під фірмою „Ради русскої“ та радикальна партія також пішла окремо і поставила своїм кандидатом д-ра Северина Даниловича на Коломийський округ виборчий. Таким способом пішла акція виборча шляхом боротьби міжпартійної, при чім не обійшлось без демаґоґічних кличів, мов би руські народовці запродали правительству руського хлопа... А вислідом виборів з 2. марта 1891. р. було те, що до Ради державної вийшло всего сімох послів з народної партії: Юл. Романчук, К. Телишевський, Ол. Барвінський, Адольф Подляшецький, Ксенофонт Охримович, о. Кори. Макдичевський і о. Иосиф Брилинський. Що такий вислід виборів не міг нікого зпоміж Русинів вдоволити, се є самозрозуміле, бо Русини не одержали навіть половини мандатів, які мали з виборів в р. 1873, та які їм належали ся на підставі ординації виборчої. Отсе було перше розчарованнє з нової ери...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"