"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

14. Зелізна рука графа Казимира Баденього.

В Соймі галицькім перейшла сесія від 24. квітня до 20. мая 1893, іще спокійно.

Зокрема, п. Гурик поставив внесок, щоби провірити причини економічного занепаду селянства; п. Окуневський про креованнє жіночих ґімназій та п. Телищевський знова внесок в справі зміни ординації виборчої соймової впровадженнєм безпосередних виборів в курії сільських громад, але сей внесок і сим разом відкинула польська більшість, не відсилаючи до комісії. Маршалок краєвий князь Евст. Санґушко при закінченню соймових нарад підніс з узнаннєм, що чув додатний вплив співділання послів руської народности в роботах того Сойму,— та п. Романчук подякував князеви маршалкови за безстороннє і вирозуміле поступованнє...

Але Сойм галицький, скликаний на наради від 10. січня до 17. лютого 1894, не був вже так лагідний.

Маршалок краєвий князь Евст. Санґушко отвираючи наради підніс похвалу цісаря для краевого правительства, а намісник граф Казимир Бадені відповів, що бажає відповідати перед Соймом за все, що ділає на своїм становищи...

П. Романчук поставив був внесок на безпосередність соймових виборів в сільських громадах та побільшеннє числа послів з міст і сільських громад, та сей внесок удостоїв ся відіслання до комісії адміністраційної!...

А далі, наступила в Соймі суперечка між нашими послами а митрополитом Сильвестром Сембратовичем, з приводу жаданої ним підмоги краєвої на като-

266

лицькі місії в краю. В сій дебаті полемічній сконстатував п. Окуневський, що митрополит руський а світська інтеліґенція руська ріжними ступають дорогами, та історія скаже колись, хто був на правдивій дорозі... В буджетовій дебаті виступив п. Король дуже різко проти правительства, називаючи акцію з р. 1890, утертою австрійською девізою: Divide et impera; дорікав, що через таке поступованнє розбилась солідарність руської репрезентації, і тому треба, щоб світ дізнав ся, що та сумна угода з р. 1890, розвіялась та що нема її вже! П. Романчук критикував „сильну руку“ адміністрації, що не всюди сягає та заявив, що доки система супроти нас не змінить ся, доти мусимо займати відпорне становище. Але відносно краєвого буджету сказав він, що той не вяжеть ся тісно з політикою і тому він буде голосувати за буджетом краєвим. Промовив тут також митрополит Сильвестер Сембратович і сказав, що нам всім треба непохитно стояти на своїм становищи і добивати ся своїх прав,— а нова ера є „спасительна“ для Русинів і її треба удержати, бо тільки на сій підставі мож узискати все, що хочемо... Та на закінченнє сесії соймової, в дні 17. лютого 1894, п. о. Гаморак дякував знова кн. маршалкови за безсторонність і вирозумілість, а по нім заявив намісник граф Казимир Бадені:... „Я ніякої ери нової не інавґурував; ніякої угоди з тими панами не заключував, а зробив тільки одно, що сказав їм приватно і повторив з сього місця прилюдно: що є потрібне, щоби моє сумлінне як намісника цісарського найшло підставу до узнання оправданих, поміркованих та актуальних змагань народу руського, в границях обовязуючих законів... При отсих засадах—з зелізною послідовністю полишу ся — або з заступниками народу руського або без них!... Се був тяжкий визов супроти нашого народного представництва і супроти нашого народу, що

267

позволив собі свавільний польський пан в характері австрійського намісника. На сю заяву намісника, зложену наслідом промови п. Короля, не відповів ніхто з наших послів і на сім закінчено сесію соймову та мабутьнову еру... Вміємо погрозити, але як хто сильнійше крикне, тоді замовкаємо... А в краю йшли події своїм ходом. Думка політична, що нарід мусить в самім собі шукати сил до розвою і оборони своїх прав — поширювалась що раз більше та виявлялась за сим, що наші посли повинні придержуватись політики вільної руки. Та побіч сього виринули далі голоси про потребу примирення руських сторонництв, при нагоді зїзду вдовичо-сирітського фонду в Перемишлі, в січні 1893, та окружнього віча в Стрию, у вересні 1893. Поза сим розвинув ся в краю рух петиційний за безпосередними виборами до Ради державної, головно заходами товариства політичного „Народна Рада“ у Львові.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"