"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

29. Поширеннє народної партії в націонално-демократичне сторонництво, 1899. р.

Вкінці р. 1899, рознеслась у нас в краю вість, що повстає якась нова партія. Та річ не ішла про якусь нову партію, але о те, щоби розєднані наші народні сили, котрі прямують до однакої мети,— зібрати разом. Та сим разом не ішло вже про тактичну або часову консолідацію з Руссофілами, а про поширеннє народної програми, так щоб в її рами могли увійти невдоволені радикали, розчаровані угодовці і заблудші з руссофільської партії.

Отся справа підготовлювалась на сходинах двох ґруп: членів виділу політичного товариства „Народна Рада“ у Львові і групи Українців, що стояли поза „Народною Радою“. До сеї ґрупи_ належали, як ініціятори: д-р Евген Левицький, д-р Володимир Охримович, проф. Михайло Грушевський і д-р Іван Франко. По близшім порозумінню і підготовленню відбулась в дні 26. грудня 1899. р. у великій салі „Народного Дому“: довірочна нарада над новою програмою, орґанізацією і тактикою. На сю нараду запросили: виділ політичного товариства „Народна Рада“ у Львові і „Комітет львівських Русинів“, зложений з 7. осіб з поза виділу, визначнійших людей зі всіх повітів Галичини, щоби розважити справу поширення і поглиблення діяльности народної партії, що стояла на становищі народної (національної) програми з 24. марта 1892.p., та приєднання до живійшої і успішної роботи сеї партії, тих людий, переважно з молодшого покоління, які стояли поза нею,— значить бувших радикалів і нерадикалів.

Отся спільна праця національна мала зєдинитись під кличами нової програми, орґанізації і тактики партійної.

325

Довірочну нараду отворив голова „Народної Ради“ ті. Юліян Романчук та у своїй промові вказав на важність хвилі і значіннє справи, для якої має відбутись отся нарада. Опісля вибрано провідником наради судового радника Дениса Герасимовича, Александер Борковський а заступниками о. Івана Волянського і господаря Андрія Берника. На сю нараду прибуло 151 осіб з краю. Політичну часть програми реферував д-р Евген Левицький; економічну часть Василь Нагірний; культурні справи дир. Александер Бор-

326

Д-р Володимир Охримович

327

ковський; орґанізацію партійну реферував д-р Володимир Охримович,— тактичну справу знова д-р Евген Левицький. По довшій і основній дискусії принято з деякими змінами всі три предложення: народну програму, народну орґанізацію і тактику. Таким чином отсей зїзд мужів довіря з цілого краю був першим Народним Зїздом національно-демократичного або народного сторонництва, котре на самім вступі до народної програми проголосило ось таку декляративну постанову: „Ми галицькі Русини, часть українсько-руського народу, що мав колись самостійність державну, відтак боров ся віками за свої державно-політичні права, а ніколи не зрік ся і не зрікає ся прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є дійти до того, щоби цілий українсько-руський нарід здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та зєднав ся з часом в одноцільний національний орґанізм, в якім би загал народу на свою загальну користь орудував всіми своїми справами: культурними, економічними і політичними“, „Змагаючи до тої наконечної мети, а зважаючи на нашу приналежність до австрійської держави, ставимо собі для нашої народної роботи отсю програму: в межах Австрії, в справах політичних змагаємо до того, щоби в австрійській державі територія заселена Русинами становила одну окрему провінцію з як найширшою автономією в законодавстві і адміністрації; тим самим змагаємо до знесення дотеперішних краевих статутів для Галичини і Буковини, до поділу Галичини на дві части: руську і польську і так само до поділу Буковини на часть руську і волоську, та до утворення з руських частей Галичини і Буковини одної національної провінції з окремою адміністрацією і окремим національним соймом“.

328

А у відношенню до тодішної російської Украї н и поставлено у сій програмі: „Будемо піддержувати, скріпляти та розвивати почуттє національної єдности з російськими Українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільности; будемо серед російських Українців піддержувати такі змагання, котрі ведуть до перетворення російської держави з абсолютної і централістичної в державу конституційно-федералістичну, оперту на автономії народностей.“ „Та що до угорської Руси: будемо змагати, щоби серед угорських Русинів викликати подібний рух національний, який в між галицькими і буковинськими Русинами, щоби загріти їх до уживання і плекання рідної мови, до борби проти винародовлювання, та до культурної, економічної і політичної діяльности в користь угорсько-руського народу, та в тій ціли будемо навязувати з угорськими Русинами тіснїйші взаємини і будемо старати ся зблизити їх до себе“. Сей Народний Зїзд вибрав: Тіснійший Народний Комітет, до котрого увійшли: голова політичного товариства ...Народна Рада“ у Львові Юліян Романчук — як голова; член виділу „Народної Ради“ Александер Борковський як заступник голови, Василь Нагірний, д-р Евген Озаркевич, Іван Белей, о. Александер Стефанович і о. Александер Темницький з виділу „Народної Ради“, та вибрані на зїзді: Михайло Грушевський, д-р Евген Левицький, д-р Кость Левицький, д-р Володимир Охримович, д-р Дамян Савчак і д-р Іван Франко. До Ширшого Народного комітету увійшли: 1) Всі члени Тіснійшого Комітету; 2) посли сторонництва і редактори; 3) вибрані на зїзді: д-р Ярослав Кулачковський, д-р Щасний Сельський, Вячеслав Будзиновський, о. Тит Войнаровський, о. Николай Галущинський, Иосиф Гурик, д-р Михайло Дорундяк, o. Сидір Зельський, д-р Андрій Кос, о. Сильвестер Лепкий, Данило Мекелита, д-р Андроник Могильни-

329

Михайло Грушевський

330

цький, о. Іван Негребецький, д-р Евген Олесницький, о. Стефан Онишкевич, о. Йосиф Фолис і о. Іван Яворський. Зачата акція новітної орґанізації нашої партії звернула була на себе від разу живійшу увагу нашої суспільности, бо хоча радикальна партія на своїм роковім зїзді рішила задержати свою дотерішну орґанізацію, то всеж таки найвизначнійші діячі виступили були з неї і вона втратила була рацію своєї окремішности. З огляду на чільнійших радикалів, що пристали до „нової“ партії, написав був „Громадський Голос“: „Помоліть ся товариші за їх грішні радикальні душі“. А вже як грім з ясного неба вдарила радикалів вість про приступленне д-ра Івана Франка до нової партії. Та проте радикальна партія видержала на своїм партійнім становищи, закликуючи своїх прихильників, щоби держали ся непохитно того радикалізму, який виробив і полишив великий учитель Драгоманів... З другого боку „Галичанинъ“ став сумнівати ся, чи „нова партія“ буде придержувати ся так званої консолідації зі староруською чи руссофільською партією. Та нова народна орґанізація виключила постійну злуку з руссофільською партією, а допускала тільки можливість порозумління між партіями тоді, коли треба поборювати спільного противника. Отсе був Початок всякої розлуки з Руссофілами. З иншого знова боку підношено, що духовенство не буде належати до такої партії, в котрій на першій скрипці буде грати д-р Іван Франко і инші радикальні товариші... В таких обставинах, на основі народної програми і для її здійсненення злучили ся всі її сторонники в одно національно-демократичне або народне сторонництво і взяли ся до діла, щоби перевести в цілім краю народну орґанізацію. Коли Старорусини попавши у національну зневіру потопали що раз то більше у національнім руссофільстві, то Українофіли поклали новітні основи національної самостійности власними силами.

331

Та отсе був безперечно великий акт еволюції здорової части громадянства українського, що свіже, сильне і жадне нового вольного життя — згуртувалось під стягом нової програми до поважної праці в масах народних, на засадах справдішного демократизму. А найважнійше було те, що стаючи під національним спільним прапором, члени сього сторонництва, вірили у свою національно-політичну ідеольоґію і з тою вірою радо ставали до праці, а між собою були щирі і духом зєдинені! Бо хоча в партії були найбільше праві і найбільше ліві, середущі і помірковані, то проте між членами партії не зарисувались фракції ані Групи щоб себе поборювати або розєднувати, а всі вони як однакі творили національний орґанізм, що виміною думок доходив до одної провідної думки і її придержував ся без виїмку і застережень. Та сей момент повинен би стати у нас наукою, для грядучого покоління... В кінці, годить ся іще одно нагадати, щоби в переломових хвилях не допускати до ігнорування наших визвольних змагань з того часу. В дні 5. січня 1900. р. оголосив був Народний Комітет першу свою відозву до народу, в котрій докладно пояснив нашу національну ідею. Всій відозві сказано між иншим: „...Ідеалом нашим повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації зєдинили ся в одну новочасну культурну державу... Та поки осягнемо сей наш ідеал... мусимо на ґрунті теперішних відносин і в рамках австрійської держави: змагати до витворення окремої національної провінції зі своєю окремою адміністраціею і своїм національним Соймом...“ Тай отсе треба би також знати, як хочеть ся осуджувати минуле або проповідувати нові ідеї, бо з тих ідейних давнійших змагань вийшло не одно,— що відтак здійснилось і в народі воплотилось. А „Рада Русская“ у Львові, що досі балянсувала на всі боки — проголосила в „Галичанині“ свій

332

„отзив“ з 3. січня 1900, в котрім прелюдно визнала: національну, племінну і культурну єдність Русинів з Великороссами — своїм прінціпом, признаючи необхідність уживання галицько-русского нарічія на галицькій Руси,— та приймила назву русско-народної парті ї. Ось так прояснились наші відносини партійні в краю, що причинилось дуже значно до прояснення політичної думки галицьких Українців. У нас побідила політична думка не тих, що забули свій рідний нарід ані тих, що не хотіли знати України і її народу, але тих, що стали здобувати знамя української нації.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"