"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

5. Розвязаннє парляменту, 1900. р. і нові внбори.

По довших та безуспішних переговорах президента міністрів д-ра Кербера в ціли утворення більшости парляментарної появив ся дня 7. вересня 1900, цісарський патент, що розвязав парлямент і заповів негайне переведеннє виборів до Палати послів. Отсе мала бути останна конституційна проба, щоби удержати парлямент,— як сказав цісар.

Наслідом розвязання парляменту наступила виборча мобілізація. Вже 24. вересня 1900, оголосив Народний Комітет відозву передвиборчу, взиваючу всіх до діла! В справі збереження свободи виборів виготовлено пропамятне письмо, котре депутація під проводом Юліяна Романчука вручила намісникови графови Льву Пініньскому у Львові і президентрви міністрів д-ру Керберови у Відні.

В дні 28. вересня 1900, зібралась перша нарада ширшого Народного Комітету, на котрій депутація представила звіт з відбутих конференцій та висказала пересвідченнв про добру волю президента міністрів. Зібрані члени Ширшого Народного

339

Д-р Іван Горбачевський

340

Комітету постановили, що Народний Комітет як головний руський комітет виборчий має самостійно вести акцію виборчу. За поворотом до консолідації з Руссофілами ніхто не промовляв. Опісля ґрупа Руссофілів в Коломії під проводом: д-ра Володимира Дудикевича зажадала від. „Русскої Ради“ і від „Народної Ради“, щоби утворити спільний краєвий руський виборчий комітет. Ширший Народний Комітет на своїй другій нараді, дня 1. падолиста 1900, відповів, що готов є порозумівати ся в справах виборчих через установлених делєґатів з обох сторін. А відносно ставлення кандидатів посольських ухвалив Ширший Народний Комітет, щo Народний Комітет як головний руський комітет виборчий буде на підставі предложень повітових комітетів і мужів довіря: затвержувати і поручувати кандидатури посольські. Та хоч президент міністрів д-р Кербер видав обіжник до всіх намісників і президентів країв та. звернув увагу всього урядництва Австрії на обовязки новочасного урядовця супроти суспільности, то його рука не досягла здеморалізованої адміністрації в Галичині, яку піддержував намісник граф Пініньскі в інтересі польських консерватистів. Галицькі практики: і надужиття виступили знова при сих виборах, так що з пятої курії виборчої вийшов послом наш одинокий д-р Андрій Кос (13. грудня 1900), та з четвертої курії виборчої вийшли послами: Юл. Романчук, д-р Мих. Король, Василь Яворський, Ол. Барвінський, о. Корн. Мандичевський, д-р Еміль Гладишовський і д-р Іван Длужанський (17. грудня 1900),— значить чотири независимі та чотири угодові посли. Независимі посли вийшли з волі народу, а угодові з волі краєвого правительства і Поляків. Ми іще програли сю боротьбу виборчу з двох причин. Передусім через надужиття і насильства властей, але й через те, що наші виборці в значній части не виказали зрозуміння справи виборів і дали ся перетягнути на противну сторону,

341

— як тоді у нас говорено: руський „хрунь“ іще великий...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"