"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

7. Нова Рада державна, 1901. р.

Нову Раду державну привитав цісар Франц Йосиф престольною промовою в дні 4. лютого 1901. р. В сій промові згадав цісар, що останна сесія Ради державної була без результатів; признав, що розвязаннє питання язикового є обовязком державного резону, та що результати будуть, як репрезентація народів не буде безчинна, а вкінці сказав, що населеннє, котре оплачує податки, має право жадати, щоби побіч виконання своїх обовязків супроти держави — могло також старатися про свою будучність і добро своїх родин...

Таким твердим словом привитав цісар Франц Йосиф нову Раду державну в часі найбільшого занепаду парляментаризму в Австрії. Та в отсих невідрадних відносинах, які запанували між народами Австрії, не мало провинив ся сам цісар ідучи за голосом своїх лихих дорадників, бо в р. 1849. розігнав він перший Сойм державний і сим не допустив тоді, щоби заступники народів поклали основи конституційного ладу; в роках 1860 і 1861. надав своїми патентами широкі права краєвим автономіям без вирішення національних

343

відносин; в pp. 1867, 1868 і 1869. шляхом позаконституційним вирішив національне питаннє в Галичині виключно і односторонно на користь Поляків,— та відтак віддав керму держави графови Баденьому, щоби запровадив абсолютний режім протиконституційний. А те все мстилось на Австрії аж до її розпаду, бо пеани про ідею Австрії: дати охорону зневоленим народам для обезпечення їх істнування і свободи,— були про свято, а не про дійсність... Але тут годі здержатись від висказу, що те політичне безладдє в давній Австрії було чимсь ідеально добрим в порівнанню з сим, що дієсь в деяких нових державах... Та завертаючись до отворення нової Ради державної у Відні,— наші опозиційні посли зложили на засіданню Палати послів в дні 5. лютого 1901, заяву ось якого змісту: Останні вибори до Ради державної переведено, що правда, з менше разячою брутальністю як в р. 1897, однак в спосіб так само безправний,— щоби руському народови не дати правдивих заступників. Тому застерігають ся наші посли проти сього, щоби послів вибраних безправно — уважати легальними заступниками руського народу. Наші посли возьмуть участь в позитивній роботі парляменту,— добачуючи у відповідній реформі виборчій і в справедливім національнім законі головне средство до усунення політичної крізи. Рівночасно оголосив наш „Руський Клюб“ парляментарний свою програму з отсими домаганнями: 1) Законної адміністрації в Галичині; 2) Переведення конституційних свобід; 3) Реформи виборчої з загальним, рівним і безпосередним голосуваннєм; 4) Автономії народностей; 5) Економічного піднесення, передусім селянського і робітничого стану в Галичині і Буковині. А відношеннє до правительства буде залежне від сього, як воно поверне ся до нашої програми... Під вражіннєм престольної промови розпочались наради парляменту. Президент міністрів д-р Кербер

344

заявив, що правительство се люди праці, котрі горячо бажають, щоби як найскорше почалась правильна діяльність парляменту, та як першу справу предкладає воно нормальний буджет державний і в звязи з сим проєкти інвестиційні в інтересі населення. Зараз в дебаті адресовій промовили наші посли: Романчук, Василько і Кос. П. Романчук заявив ся за потребою відповіди на престольну промову, та п. Василько виголосив довшу промову, в котрій підчеркнув, що на границі Галичини кінчить ся австрійська адміністрація і аж на границі Буковини знова зачинає ся; критикував конституцію австрійську вказуючи на те, що три міліони Русинів має право вибрати 17 послів, а около три міліони Поляків має 61 послів в колі польськім, і тому домагавсь нарід руський реформи виборчої з рівним, загальним і свобідним правом голосування, та автономії народностей. П. Кос виступив безпощадно проти панування польської шляхти, що сьогодня проклямує вже політику вільної руки, бо шляхта польська спосібна до всего, навіть до убійств і морду; вона утворила собі спеціяльних Русинів інкамерованих, вибраних таким обманством, як члени кола польського, бо за Барвінський і його компанією не стоїть ні один Русин! Далі заявив він, що національне питаннє є справою чести народної і тому мусить бути насамперед полагоджене,— та закінчив свою промову сим, що ми нічого більше не жадаєм, як тільки того, щоби в Галичині респектувано закон. Отсі обі промови наробили злої крови між членами кола польського, так що вони відгрожувались, що сього не дарують. Полемізував також п. Барвінський з п. Косом, кажучи, що йому противні є тільки радикальні Русини, та що він стоїть при компромісовій політиці, яку заінавґурував п. Романчук в р. 1890. В дні 20. лютого 1901, розпочала ся в Палаті послів буча проти президента Палати графа М. Феттера за те, що він зачав був цензурувати ін-

345

терпеляції посольські, але вже з початком марта 1901, стала Палата серіозно радити над континґентом рекрутів і ухвалила сей закон. В сій дебаті виголосив чеський посол Форшт замітну промову, в котрій сказав, що для Австрії є можливі тільки дві засади панування: абсолютизм або федералізм, і тому треба при співучасти народів збудувати нову конституцію... А тут знова приходить наглий внесок п. Брайтера і товаришів і оживлена дискусія про галицькі вибори, та президент міністрів д-р Кербер заявляє, що мусить взяти в оборону галицькі власти перед загально висказаними закидами... Відтак прийшли на чергу нарад предложення інвестиційні: нові шляхи зелізничі і водні, котрими правительство д-ра Кербера намагалось держати при собі більшість парляменту... При виборах до австрійської делєґації вибрали члени кола польського як більшість галицьких послів п. Барвінського руським делєґатом, проти чого заложив п. Романчук протест іменем опозиційних послів руських і польських. З приводу сеї справи хотів п. Брайтер поставити наглий внесок на зміну закону про вибори делєґації, але наслідом представлення президента міністрів д-ра Кербера відступив від свого наміру. Ось як заходив ся д-р Кербер, щоби всякими приреченнями і успокоюваннєм удержувати парлямент при життю...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"