"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

10. Сецесія наших послів соймових, 1901. р.

В дні 11. червня 1901, відрочено Раду державну, та в дні 17. червня 1901, зібрав ся галицький Сойм на дальші наради.

Тут поставив п. Барвінський іще раз внесок про заснуваннє ґімназії з руським язиком викладовим в Станиславові. Олесницький предложив внесок з зазивом до правительства, щоби приступило до отворення у Львові університету з руським язиком викладовим, зглядно до креування при істнуючім у Львові університеті: на всіх виділах катедр з язиком викладовим руським, для всіх предметів науки. Окуневський поставив внесок, щоби правительство креувало руську секцію при галицькій Раді шкільній краєвій з анальоґічними управненнями, які має німецька або чеська секція в Чеській Раді шкільній краєвій,— чи то найвисшим розпорядком чи

349

краєвим законом... Та досі ішло спокійно і аж предложеннє закону про рентові господарства занепокоїло наших послів. Олесницький у своїй промові з 4. липня 1901, рішучо виступив проти сього предложення, називаючи намірене польською більшістю соймовою твореннє середних посілостей: тенденцією пруського закона кольонізаційног о, та іменем всіх руських послів заложив протест проти ухвалювання сього закону. В дні 5. липня 1901, заявив п. Барвінський, що руські посли не будуть брати участи в голосуванню при третім читанню закону про рентові господарства, що має бути ухвалений проти руського народу! А коли і се не помогло, то всі наші посли сонмові рішились на сецесію і уповажнили як раз п. Барвінського, щоби він зложив відносну заяву в Соймі, в дні 8. липня 1901. В сій заяві сказано, що мінімальних домагань, ставлених руськими послами, як заснуваннє руської ґімназії в Станиславові, не узгляднюєсь; що правительство на поставлені інтерпеляції навіть не дає відповіди, а закон про рентові господарства приймаєсь проти застереження руських послів і загальної опінії руського народу,— тому руські посли не можуть брати дальшої участи в нарадах соймових. По сій заяві, зложеній п. Барвінський, вийшли всі наші посли з Co йму... Отсе була трета сецесія наших послів з галицького Сойму. Два рази сецесіонували наші посли в р. 1866, щоби запротестувати і здекомпєтувати засіданнє Сойму при ухвалюванню закону шкільного, та сим разом сецесія наших послів звернулась проти польської більшости і намісника. Вона прийшла зовсім несподівано та викликала вражіннє солідарністю наших послів. Наступаючого дня, 9. липня 1901, при пращанню Сойму висказав маршалок краєвий граф Станислав Бадені свій жаль, що не може безпосередно попращатись з руськими послами і подякувати їм за попертя і прихильні відносини, та висловив побажаннє, щоби в найблизшій будучности вони найшли ся при

350

спільній роботі. А намісник граф Пініньскі з цинічним спокоєм заявив, що далі буде стреміти, щоби руські посли не мали реальних причин до жалів, та щоби власти краєві були обєктивні і справедливі... Наслідом солідарної сецесії всіх наших послів соймових зарівнав ся бодай тактично той широкий провал між послами опозиційними та угодовими, а в народі відчувалось деяку полекшу та підйом духа. Але сецесія політична чи соціяльна се проява наболілої душі та її годі надуживати... Справу сецесії і абстиненції наших послів соймових розважував Народний Комітет вже передше та дораджував, щоби іще передержати нові вибори до Сойму, але наші посли соймові подразнені поступованнєм шляхотсько-польської більшости соймової виконали той акт на передостаннім засіданню Сойму. Нашим послам соймовим не стало вже терпцю, бо вони переконали ся, що нам від галицького Сойму нема чого надіяти ся, та думали, що наша справа мусить рішити ся у Відні — насамперед. Соймова сецесія разом з угодовими послами мала здемаскувати польських політиків перед центральним правительством у Відні, як прилюдний доказ, що руська справа не є домашним питаннєм, яке полагодять Поляки порозумліннєм з деякими руськими послами. В тім лежало головне значіннє сьої важної події політичної... Але з другого боку, задалеко вже зайшли були Поляки у своїх правах в Австрії, і тому ся справа була незвичайно трудна... Наш нарід радів і зачав був висилати заяви одобрення і признання для послів, а тут ішла нова тяжка робота...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"