"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

17. Сецесія наших студентів, 1901. р.

Отсей зазив сенату до оборони Almae matris — супроти мнимої дикости визвав остаточну відповідь наших студентів. В дні 3. грудня 1901, зявила ся депутація з чотирьох: Комарянського, Барвінського, Гузара і Вовчука, в університеті та зложила в ректораті заяву, на разі іменем 440. студентів, ось якого змісту: вони виписують ся з книги горожан львівського університету, та не будуть вписувати ся так довго, доки загал русько-української молоді не сконстатує, що мож отсе зробити без пониження академічної і народної чести. Се значить, що наші студенти роблять сецесію з львівського університету.

А друга депутація наших студентів з чотирьох: Евгена Бурачинського, Володимира Темницького, Ол. Меленя і Тита Галущинського поїхала була до Відня, де в дні 2. грудня 1901, пп. Романчук і Барвінський представили їі міністрови просвіти д-ру Гартлеви. По представленню справи відповів міністер, що наші студенти за далеко пішли у пориві свого темпераменту. Про оснуваннє українського університету у Львові не дав він приречення, але заявив, що при помочі стипендій треба виобразовувати спосібних кандидатів професорських, та апелював до членів депутації, щоб успокоювали своїх товаришів і уживали легальних доріг... На домаганнє членів депутації, щоби застановлено виклади в львівськім університеті до часу залагодження справи — відніс ся міністер до Львова, та дійсно в дні 3. грудня 1901, оголошено застановленнє викладів надалі. Але в сім дні вже проголосили наші студенти свою сецесію...

На день 7. грудня 1901, скликали наші студенти загальні збори товариства „Академічна Громада

359

у Львові, розвязали се товариство і передали майно товариства до завідування Науковому Товариству імени Шевченка. Рівночасно, в сім дні була депутація нашої львівської інтеліґенції під проводом п. Романчука у міністра просвіти, щоби по змозі допровадити іще до залагодження справи. Міністер відповів, що робив можливі заходи в сій справі, але поступованнє студентів перебило його наміри,— най вернуть ся... Наслідом сеї конференції вніс п. Романчук поновну інтерпеляцію до міністра просвіти в справі громадної сецесії руських студентів з львівського університету, та поставив запити, чи міністер хоче запорядити, щоби сенат академічний видав нову примирюючу проклямацію до всіх студентів,— щоби права руської мови в тім університеті були шанувані,— щоби руські катедри закладали ся, та щоби руські студенти в разі їх повороту на львівський університет не були переслідувані. На сю інтерпеляцію з 12. грудня 1901, відповів міністер просвіти д-р Гартель, що він є прихильний для справи, але передувсім домагавсь, щоби руські студенти вернули на дорогу легальну... Отся відповідь міністра була невдоволяюча. Наші студенти не могли вже завернути і перевели сецесію всіх товаришів, в числі 600, з львівського університету. В сім ділі знаменне було становище митрополита о. Шептицького. Міністер просвіти вижидав реляції, а польський сенат думав, що митрополит не допустить до сецесії богословів. Та в дні 14. грудня 1901, вислав о. митрополит Шептицький до ректорату духовної семинарії у Львові письмом сей приказ: „З днем завтрішним семинар замикає ся. О зарядженню належить донести властям“. Питомці духовної семинарії виписались в комплєті... До Палати послів Ради державної у Відні прийшло з краю около вісімсот петицій з домаганнєм заложення руського університету у Львові. Але руські посли відложили наглий внесок п. Романчука, бо пора була найнедогіднійша в тодішних відносинах парляментарних до сього, щоб мати вигляди на ухва-

360

ленне наглости нашої справи університетської. Під загрозю засистування конституції радила Палата послів над буджетовою провізорією і при сій нагоді промовляв п. Василько. Він заявив, що Руський клюб не має найменшої причини голосувати за буджетом,— можуть се робити ситі сторонництва, котрих бажання узглядняє правительство, а руську молодь спровокували польські власти університетські та міністер видав свій розпорядок на підставі неправдивих інформацій... Та наше громадянство в краю не було вдоволене з сього, що посли відложили наглий внесок в справі університету, та підносились голоси, що через поневільне уступленнє наших студентів з львівського університету — справа не тільки не сталась безпредметовою, але іще більше актуальною, бо як раз зі своєї рідної землі вибиравсь кілька сот молодих людей в чужину — з причини невиносимих відносин, які запанували на львівському університеті... Наша університетська молодь повандрувала на чужі університети: у Відні, Празі і Кракові, де її без перепон приняли, а тільки університет в Чернівцях відмовив приняття. Цілий наш нарід в краю постояв за своїми студентами та хоч незаможний,— громадними збірками дав спромогу їм на довший побут і студії в чужині. У Львові заложено: комітет для запомоги академіків під проводом дир. д-ра Ярослава Кулачковського, де нарід складав жертви на своїх синів, що пішли в чужий світ...{Пр. пор: Julian Romanczuk, Die Ruthenen und ihre Gegner іa Galizien, Wien, 1902,— що було відповідею на: Die Ruthenen und ihre Gonner in Berlin von Prof. Dr. St. Smolka.} Таким чином довершилась у нас подія, якої не бувало від часу еміґрації німецьких студентів з Праги в р. 1409.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"