"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

49. На всі боки обганялись.

В краю взивав Ширший Народний Комітет до орґанізації всіх народних сил: орґанізуймо ся далі! А орґан радикальної партії „Громадський Голос“ накликував хлопів: получити ся в одну хлопську всекраєву орґанізацію і взяти руську політику у свої виключні руки. Соціяльно-демократична „Воля“ і „Гайдамаки“ Михайла Петрицького виступили були проти „Діла“, мов би воно не піддержувало національно-політичного ідеалу: державної самостійности Руси-України,— та звідсі вийшла загальна полеміка в нашій пресі на тему: ідея а політика.

Далі вийшов спір о. митрополита Андрея Шептицького, зглядно митрополичої Капітули з Галицко-русскою Матицею, з сього приводу, що загальні збори тогож общества викинули зі статуту постанову, силою котрої: гр. кат. львівський митрополит, зглядно адміністратор для справ духовних був „покровителем“ общества, і мав відносні права.

404

У відповіди совіта общества і відкритім письмі звісного Богдана А. Дідицького виправдувались Руссофіли виступом б. митрополита о. Сильвестра Сембратовича, що грозило „вторженієм“ фонетики в область церкви, та вони „спасались наступленія єще худших времен“. Россофіли закопались були в трьох замертвілих інституціях: „Галицко-русская Матица“, „Народний Дом“ і „Ставропигійський Інститут“, та не хотіли там допустити навіть .митрополита, щоб не втратити свого останного заборола,— але проте просили: благослови нас владико!... Та з боку польської преси і краевої адміністрації знова піднимаєть ся війну проти руської еміґрації зарібкової до Прус, що своїми розмірами значно поширила ся та спричинила піднесеннє ціни робітника в краю. Говорить ся і пише ся про „chiopskie ofiary hajdamackiej polityki“, про страшну недолю руських робітників в Найберуні, а шовінізм польський доходить до такого степення, що деякі стації зелізничі не продають руським селянам карт їзди. Пруський міністер Райнбабен заговорив в німецькім парляменті про сумне положеннє Русинів під польською владою в Галичині, а австрійський міністер закордонних справ граф Ґолуховскі вніс урядове застереженне проти вмішування німецького уряду у внутрішні справи Австрії. Та наші посли парляментарні протестують проти оборони надужить польських властей в краю. Для виправдування насильств, які діють ся в краю супроти нашого народу, виточують державні прокураторії політичні процеси проти основників українських „Січей“: д-ра Кирила Трильовського, Юри Соломійчука і товаришів, під позором захвалювання заборонених вчинків та ширення ненависти до Поляків і Жидів... Ось як треба було на всі боки обганятись. Та наш нарід сим не зражувався, але у боротьбі що раз більше гартував ся і вишколював ся у визвольних змаганнях та добув із себе нові сили до дальшої боротьби.

405

За антикерберівську демонстрацію відповідали перед карним трибуналом у Львові: студент Мстислав Січинський, Олена з Січинських Левицька, о. Лев Сілінський, о. Олекса Пристай, д-р Володимир Загайкевич і Михайло Петрицький. А наші адвокати ставали радо і безкорисно до оборони у всіх політичних процесах. На спомин про Михайла Петрицького, бувшого редактора „Гайдамаків“ та пізнійшого посла парляментарного, згадую його слова, висказані опісля перед Большевиками в обороні нашої інтеліґенції. Наш бувший посол Михайло Петрицький (М. Петрицький а більшовики, ч. 9. „Українського Скитальця“ з 1921, p., Иозефів),— в останній своїй промові сказав знаменні слова:... „Що до інтеліґенції, то й тут звертаю увагу бесідникам, що інтеліґенція інтеліґенції нерівна. Російська інтеліґенція або польська повстала головно зі збіднілої шляхти і міщанства,— прото на загал має вигляд і психольоґію шляхти. Вона є консервативна і шкідлива для поступу. Українська галицька інтеліґенція є витвором найновійших часів. Це сини хлопів і робітників, котрі в більшій части, густо-часто фізичною працею здобували собі средства до дальших студій. _ Они жили з народом так, як жиє син з батьком, брат з братом. Українська галицька інтеліґенція тішилась здобутками свого народа, бо се були її здобутки,— сумувала горем народа, бо се було її горе. Она ніколи не лишала свого народа, а поносила з ним всі труди, які поносив нарід. Далеко перед війною так інтеліґент, як селянин або робітник заповняв польсько-австрійські тюрми. В часі війни, побіч робітника або селянина вішано й інтеліґента, а навіть священика, що було у инших народів виключене. В боротьбі о волю стояв інтеліґент, селянин і робітник в одній лаві. Они й лежали побіч себе повалені тифом, однаково покривала їх сира земля“... При сій нагоді не від річи буде подати, що пруське міністерство внутрішних справ у відповідь на перепони ставлені руській еміґрації зарібковій галицькими

406

урядами,— заборонило у себе принимати польських робітників з Галичини. Та мабуть отсе поділало, що галицький намісник Потоцкі прилюдно заперечив, мов би він видавав якісь зарядження для здержування зарібкової еміґрації. Наша молодь безпроривно підносила справу університетську. На 14. мая 1905. р. скликано: віче Русинів — академіків, слухачів львівського університету, в справі руських катедр на правничім виділі. По рефераті Стефана Барана постановлено, що русько-українська академічна молодь, не зрікаючи ся боротьби за оснуваннє повного університету русько-українського у Львові, домагає ся скорого системізування правничого виділу та іменування Русинів членами комісії для правно-історичного іспиту. В дні 22. червня 1905. р. проголосили наші студенти застереженнє проти енунціяції сенату, начеби львівський університет був виключно польським університетом. А тим часом починає розвіватись тьма неволі народної на великій Україні. Воєнні події викликують конституційний фермент і кріваві подвиги революційні в Росії. Там відбуваєсь: всеукраїнський, зїзд і появлявсь правно-державний меморіял України на зївді земців в Москві, в дні 18. липня 1905. p., що домагавсь: самостійної автономної репрезентації, щоби Україна була в російській державі як автономна область на основах федерації. Та в дні 19. серпня 1905. р. появив ся маніфест царя Миколи II. до народу Росії, котрим заведено „государственну думу“...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"