"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

50. Загальне право виборче в Австрії, 1905. р.

Отся історична подія ободрила австрійських політиків до приспішеної акції за загальним правом виборчим. Президент міністрів барон Ґавч заступав думку, що треба наладнати вперід справу національну, а відтак приступити до поширення права виборчого. Натомісць Палата послів заявилась за сим, щоби

407

негайно приступити до впровадження загального виборчого права в Австрії. З початком місяця жовтня 1905. р. поставили наглі внески в справі загального, рівного, безпосередного і тайного права виборчого: Пацак, Шустершіц, Хоц, Брайтер. Романчук, Дашиньскі і Ебенгох, та Палата послів заявилась значною більшістю голосів за сим виборчим правом. Тоді президент міністрів барон Ґавч пішов за духом часу і приєднав цісаря Франц Йосифа для загального виборчого права. Заведеннє загального і рівного права виборчого стало ліком на державну неміч в Австрії і Угорщині. Та инакше до сеї справи поставив ся галицький Сойм, що зібрав ся дня 10. жовтня 1905. р. Отвираючи перше засіданнє Сойму згадав маршалок краєвий граф Станислав Бадені, що цісар відновив свій дозвіл, щоби Вавель перемінено коштом краю на його резиденцію, та коли польські посли повстаннєм з місць заявляли за те подяку цісареви,— руські посли не встали зі своїх місць. А по отворенню Сойму зложив п. Олесницький іменем руських послів: д еклярацію з про тестом проти письма цісарського в 30. мая 1905. p., в котрім сказано, що урядженнє цісарської резиденції на Вавелі є сповненнєм бажання краю,— бож се бажаннє вийшло тільки від послів польської народности! Тому руські посли протестують проти санкціонування претенсій польського народу до Східної Галичини. Отся заява руських послів соймових викликала велику констернацію між польськими послами а у декого навіть фурію. Опісля п. Олесницький понаглював справу свого внеску про зміну ординації виборчої для Сойму краєвого, як також поставив внески: на заснуваннє руської ґімназії в Бережанах і на усуненнє несправедливих постанов краєвого закону з 22. червня 1867, про язик викладовий в. середних школах, та

408

п. о. Богачевський поставив внесок на заснуваннє руської реальної школи в Долині. Узасаднюючи свій внесок про язик викладовий в середних школах сказав п. Олесницький, що є два наші головні домагання, від котрих не відступимо за ніяку ціну: загальне право виборче до Сойму і знесений виємкового та неважного закону краєвого з 22. червня 1867, про мову викладову в школах середних. Але польська більшість соймова не хотіла чути про загальне право виборче до галицького Сойму ані про узглядненнє культурних домагань руського народу. Вона виступила з предложеннєм, щоби Сойм взяв у свої руки унормованнє парцеляції; переведеннє закону про рентові господарства та бюра посередництва праці. Проти сеї політики Поляків виступив п. Король, дня 18. падолиста 1905. р. і заявив, що вони старають ся горячково переводити свої пляни кольонізаційні, бо тайна їх пановання лежить в зависимости руського хлопа від польського двора,— але най уважають, що нарід приходить до свідомости і перейде до самооборони... Та п. Олесницький, промовляючи за реформою виборчою, заповідав, що руські і польські маси обезправнені зметуть сей Сойм упривілеєних!... А шляхоцько-польська більшість проте постановила задержати засаду куріяльної репрезентації і прямувати до відповідного розширення виборчого права. Се значить, що галицький Сойм не рушив вперед... По закінченню соймових сесій зібралась Рада державна, та президент міністрів барон Ґавч проголосив в обох Палатах, що правительство піднимаєсь перевести реформу виборчу з загальним голосуваннєм до Палати послів Ради державної. Заява президента міністрів викликала одушевленне між населеннєм. У всіх краях держави австрійської відбулись демонстраційні віча, в дні 28. падолиста 1905. p., за загальним голосуваннєм. Цісар Франц Йосиф, як явний приклонник реформи виборчої до парляменту, став дійсним паном

409

ситуації в державі. Навіть розважний провідник соціялістів австрійських п. д-р Віктор Адлер висловив признаннє правительству за те, що воно узгляднило волю народу. Невдоволені були тільки групи консервативні і коло польське. В дні 1. грудня 1905. р. промовляв п. Романчук і заявив, що Русини є вдоволені проєктом реформи виборчої, бо досі були вони одним з найбільше покривджених народів Австрії,— але вони домагають ся, щоби основою при розділі мандатів було тільки число населення і його національний характер. В тій ціли треба у всіх краях завести національний катастер, так як се стало ся в Моравії, а Жиди мають бути узнані за окрему національність. Відтак п. Василько виступив проти Поляків з кола польського за те, що вони роблять заходи, щоби не допустити до реформи виборчої, та зосібна проти графа Льва Пініньского, котрий в Палаті панів атакував правительство за реформу виборчу...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"