Та на львівськім університеті не успокоїлось, але як раз з польської сторони наступив вже явний наступ на наших студентів. В дні 4. марта 1907. р. напали слухачі університету польської народности на зібраних в салі викладовій руських богословів, насильно викинули їх із салі та заступили руським студентам вхід до університету. Під університетом счинилась бійка між нашими а польськими студентами, та сенат мусів замкнути університет.
Всепольські оборонці польського володіння завзяли ся доказати, що спільне пожиттє Поляків і Українців у львівськім університеті є неможливе, та своїм чищеннєм університету памятного дня 4. марта 1907. р. вони се дійсно доказали. Отся подія вказала Українцям: добивати ся як найскоршого розділу{стр.439} теперішного університету, се значить вилучення українських катедр і безпроволочного формування українського університету у Львові.
У відповідь на заяву польських професорів, що львівський університет є чисто польський, а не утраквістичний, заявили дня 13. марта 1907. р. руські професори університету у Львові: Іван Бартошевський, Мих. Грушевський, Ст. Дністрянський, Іван Добрянський, Йосиф Комарницький, Ол. Колесса, Тит Мишковський, Петро Стебельський і Кирило Студинський, що домагаються виділення єствуючих руських катедр в окреме автономне тіло і безпроволочного доповнення їх системізуваними новими катедрами,— в ціли зорґанізування руського університету у Львові.
Задля сеї справи виїхала до Відня: руська депутація, котру творили професори університетські: Горбачевський, Комарницький, Смаль-Стоцький, Дністрянський, Колесса і Студинський, як також посли: Романчук і Василько. Ся депутація була дня 4. квітня 1907. р. у президента міністрів барона Бека і міністра просвіти Мархета, та у міністра скарбу Коритовського, щоби пояснити події на львівськім університеті і домагати ся окремого руського університету у Львові. Відповідь двох перших міністрів була такого змісту, що справа руського університету може бути трактована в звязку з иншими домаганнями про заснуваннє висших шкіл, але сим часом може наступити засновуваннє нових катедр, доцентур і суплєнтур з руською мовою викладовою. Кориснійшу відповідь дав міністер Коритовскі, бо він просто сказав, що державний скарб має гроші на руський університет...
Українська академічна молодь не була вдоволена з відповіди центрального правительства, та на своїм вічи дня 15. квітня 1907. р. у Львові заявила, що ся відповідь не дає запоруки сповнення невідкличної культурної потреби українського народу. Присутний на сім вічи п. Василько просив, щоб українська академічна молодь по змозі здержала ся{стр.440} від виступів, що моглиб кинути на неї некорисне світло, як також, щоб дала правительству час сповнити приреченнє...