"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

5. Виборча аґітація в краю.

Виборча аґітація в краю безпроривно поширювалась. Небувалий у нас рух вічевий доходив в найдальші сторони і опановував маси нашого народу, та зділав се, що сі маси прозріли політично. У вир сеї аґітації кинулась також наша молодь університетська, бо вона відчувала і розуміла, що від вибору як найбільшого числа вишколених діячів до парляментарної репрезентації залежить здійсненнє домагань народу.

В нашій пресі і в орґанізаціях розважувалось питаннє: якої нам треба репрезентації у Відні? Дехто дораджував, щоби вибрати послами кількох інтеліґентів до роботи в парляменті, а прочих, щоб тільки були солідарними послами при голосуваннях. Та перемогла думка, що ми повинні вибрати на послів сам цвіт нашої інтеліґенції,— людей спосібних, котрі не уступали би перед репрезентантами инших культурних народів,— бо кваліфікація на аґітатора не є іще кваліфікацією на посла.

Предметом наших передвиборчих нарад було також питаннє про потребу компромісу з руссофільською партією, бо хоч вона не мало втратила на значінню, то всеж таки мала іще звязки з діячами старої дати, та заходила небезпека розбиття голосів на користь Поляків. Але більшість „Народного Комітету“ вирішила, щоб вже раз зірвати всякі неприродні компроміси з руссофільською партією та іти при виборах самостійно, а по змозі порозумівати ся з українськими партіями.

Натомісць навязано зносини з партією Жидів-сіоністів, щоби відорвати переважну часть Жидів від спільної акції з Поляками. Ми поставили тоді Жидам отверту альтернативу: Союзник мого ворога, мій ворог,— ворог мого ворога, мій союз-

441

ник! Жиди-сіоністи рішились піти з нами... Расові і конфесійні моменти уступили. В дні 19. квітня 1907. р. видав „Народний Комітет“ головну виборчу відозву до Русинів галицької землі, щоби виконали як належить загальне і безпосереднє право виборче, аби здобути конечні овочі нового права виборчого та вислати до парляменту сильну фалянґу оборонців прав і інтересів українсько-руського народу. Метою політичної діяльности наших народних заступників мусить бути,— сказано у сій відозві,— боротьба в імя: народної самоуправи, горожанської свободи, господарської независимости і питомого культурного розвою українсько-руського народу в Австрії. Головно мали нові посли дбати про оборону наших селян хліборобів, та добивати ся земельних (аґрарних) реформ, як викуп державою великої посілости щоби відтак відступити землю безземельним і малоземельним хліборобам. Инші українські партії: радикальна і соціяльно-демократична розвинули також аґітацію виборчу. А партія христіянсько-суспільна не підняла виборчої акції, та в своїм орґані „Руслан“ заняла становище критичне. Руссофільська партія зі своїми „юношами“ рушила на повіти, бо ні компроміс з нами ні з Поляками, сим разом її не вдав ся. Всі українські партії мусіли боротись проти правительства краєвого, що фальшуваннєм виборчих лист і терором форсувало польських кандидатів. Наслідом зобовязання центрального правительства, котрим намісник граф Андрій Потоцкі став ся абсолютним паном краю,— урядництво польське не оглядалось на Відень і добирало всяких способів, щоби показати, що воно й загальне право виборче є в силі зломити. Побіч такого правительства підносив голову польський комітет виборчих розбоїв та корупцією і підставлюваними палочниками поправляв виборчу аґітацію. За сими двома атлетами політичними ішли недобитки руссо-

442

фільської партії, що по „крайній мірі“ оперували несподіваними нападами „юношів“ та клеветами. Отсе довело в селі Горуцьку коло Мединич до крівавих виборів, де упало чотири трупи і около двайцять ранених...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"