"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

6. Вислід перших виборів загального голосування, 1907. р.

Але про те все наш український нарід пішов сміло і свідомо до урни виборчої та добув побіду! Попівмісячних тортурах-голосуваннях, видуманих авторами ґеометії виборчої,— добув наш нарід в Галичині: 27 мандатів, та на Буковині: 5 мандатів, разом 32 мандати посольскі.

На 28 мандатів, призначених австрійсько-польською ординацією виборчою — Русинам в Галичині, виборов наш нарід 27,— значить один мандат видерли нам Поляки. За те ми видерли Полякам два. мандати, перекидуючи наші голоси на Сіоністів-жидів: д-ра Генрика Ґабля і д-ра Артура Малєра. Перед вибором сих обох сіоністів, намісник граф Андрій Потоцкі запросив мене до себе і став мені, як голові „Народного Комітету“, представляти, що се не буде добре, як наші виборці кинуть свої голоси на Жидів і тому він просить мене, щоби я на „Народнім Комітеті“ перепровадив рішеннє, що наші виборці усувають ся від сього голосування. Та як я йому відповів, що се є виключене з причини ворожого становища Поляків супроти нашого народу,— то він, той бутний граф Андрій Потоцкі,— став мене іще раз просити своїм іменем, кажучи, що його відношеннє до польської репрезентації буде прикре, коли Поляки не одєржуть навіть стільки мандатів, що їм належить ся на підставі ординації виборчої. На се я йому заявив, шо і ми не одержимо стільки мандатів, що нам належить ся... Апель намісника остав без успіху, та я по відході від нього нагадав собі той момент, як я з о. митропо-

443

литом Шептицьким перед двома роками просив його, щоб він згодив ся на заснуваннє нашої Каси ощадности у Львові,— а він без ніякої рації відповів нам суворо: Ні! Не згоджу ся!... Тут стало мені ясно,— що значить сила народу, яку ми по довголітній тяжкій праці показали по раз перший... Загальне голосуваннє і безпосереднє тайне голосуваннє зробили своє діло, та руки польських верховодів були за короткі, щоб те перебити. Поляки перечислились у трьох напрямах. Ми побідили, бо наш нарід в дуже значнім числі станув до виборів та в значно переважаючім числі станув при кандидатах посольських українсько-національної програми,— чим дав він доказ своєї свідомости політичної і національної карности. Ми не втратили ні одного мандату через розбиттє голосів наших,— на користь Поляків, та руссофільська партія вийшла побита тільки з пятьма мандатами, при чім її проводир д-р Володимир Дудикевич перепав, хоч на його карту поставила була руссофільська партія кілька округів виборчих. Сього всего не сподівались Поляки. Вони перечислились, бо їх ґеометія виборча основувалась на фальшивій статистиці, ними спрепарованій, що виказувала їм таке велике число польського населення у Східній Галичині, якого там ніколи не було,— та отсе завело їх в надії, що нам зрабують значну часть мандатів — наших... Вкінці, польські кодифікатори зле перевели конструкцію виборів пропорціональних, бо допустили окремі вибори послів з меншости, при котрих му сіла рішити більшість, а не меншість... Тому відрадне і ясне почуттє свідомости сили і надії огорнуло кождого Українця, коли кинув оком на перебуту кампанію виборчу,— з котрої вийшли отсі посли до Ради державної: з Буковини: Николай Василько, Єротей Пігуляк, Ілля Семака, Антін Лукасевич і Николай Спинул,— всі з національно-демократичної, української партії. З Галичини: Юліян Романчук, д-р Евген Олесни-

444

цький, д-р Кость Левицький, д-р Теофіль Окуневський, Григорій Цеглинський, д-р Евген Петрушевич, д-р Олександер Колесса, д-р Станислав Дністрянський, д-р Володимир Охримович, д-р Евген Леви цький, о. Тит Войнаровський, д-р Данило Стахура, о. Стефан Онишкевич, Вячеслав Будзиновський, о. Йосиф Фолис, Михайло Петрицький і Тимотей Старух,— з національно-демократичної партії; д-р Кирило Трильовський, д-р Лев Бачинський і д-р Микола Лагодинський,— з радикальної партії; Семен Вітик і Яцко Остапчук,— зсоціяльно-демократичної партії, та д-р Михайло Король, о. Василій Давидяк, Володимир Курилович, д-р Димитрій Марков і д-р Николай Глібовицький,— з руссофільської партії. Негайно, в дні 6. червня 1907. р. відбулась нарада Ширшого Народного Комітету національно-демократичного (народного) сторонництва у Львові, в справі утворення одноцілого національного руського (українського) клюбу в парляменті. Тут знова виринула справа, чи завязувати Спільний клюб з руссофільськими послами. Таке поставленнє справи викликало невдоволеннє між нашими українськими студентами і вони з сього приводу проголосили різкий протест проти сполуки з людьми, що заперечують істнуваннє української нації. Тогож дня 6. червня 1907. р. оголосив „Народний Комітет“ відозву з подякою і признаннєм всім виборцям за світлий результат виборчої кампанії...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"