"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

14. Наші переговори з бароном Беком, 1907. р.

Президент міністрів барон Бек вніс на першім засіданню Палати послів: австро-угорські угодові предложення, на час десяти років, та зачав перего-

458

ворювати зі сторонництвами парляментарними, інформуючись про настрій супроти сих предложень. Він: не поминув нашої комісії парляментарної і відбув з нею конференцію дня 15. жовтня 1907. р. в справі австро-угорських угодових предложень, а відтак більше конференцій в справі поставлених до нього домагань. До нашої комісії парляментарної належали: тоді пп. Романчук, Василько, д-р Кость Левицький і д-р Лев Бачинський. В сих конференціях брав участь також міністер скарбу д-р Коритовскі, а один: раз також галицький намісник граф Потоцкі і міністер просвіти Мархет. Рівночасно відбували пп. д-р Колесса і д-р Дністрянський конференції з міністром просвіти Мархетом в справі університетській. Зокрема, в справі австро-угорської угоди відповіли ми, що за відносними предложеннями не можемо голосувати, бо се є державні конечности, а як держава не виконує своїх обовязків супроти нашого народу, то й ми не маємо обовязку супроти держави,— але можемо приречи, що не будемо ставити обструкційних перепон. В справі соймової реформи виборчої предкладав президент міністрів барон Бек, щоби всі соймові сторонництва порозуміли ся між собою, а центральне правительство буде старати ся улекшити те порозумліннє. В сій справі переговорював барон Бек з „Колом Польським“ безпосереднє, як також через намісника графа Потоцкого і міністра Коритовского, та прирік довести до порозумління Поляків з Русинами (Українцями) {Поміж намісником графом Потоцким а членами нашої комісії парляментарної дійшло було до дуже прикрого виговору з причини самоволі галицьких властей, що приписувано самому намісникови.} Відносно дальших домагань, поставлених нашою комісією парляментарною, відповів президент міністрів барон Бек. в дні 26. жовтня 1907. р. На вступі сеї конференції заявив він: „Центральне правительство признав, що досі не знало руського питання, але тепер узнає те питаннє і хоче ним зани-

459

мати ся, як належить ся та робить перші кроки, даючи завдаток у приреченнях, які складає на руки парляментарної комісії Руського (українського) Клюбу“. Відтак слідували зобовязання правительства. В справі зміни адміністраційної системи зобовязало правительство галицького намісника графа Потоцкого і він видав обіжник до властей, з 20. жовтня 1907. р. ч. 20077/пр., в котрім виразно візвав їх до обовязку обєктивного і однакого трактування обох націй і всіх кляс суспільних. Центральне правительство прирікає розслідити зажалення з приводу виборчих надужить в Галичині та провинивших ся урядовців перенести на инші місця, в дорозі дисциплінарній. Правительство унормує язикове питаннє у львівськім університеті, так що формула спонзії академічної буде латинська, та наші студенти будуть вписуватись по українськи як також будуть переслухувані в українській мові. Для підготовлення нашого університету будуть креовані нові катедри на виділах: фільософічнім і правничім. В справі ґімназій, будуть в разі перепон зі сторони Сойму впроваджувати ся паралельні кляси. Правительство залагодить справу урядової мови в громадах і переведеннє правильних виборів громадських. Концесія на заснуваннє Земельного банку гіпотечного у Львові буде прихильно полагоджена. Товариство „Просвіта“ буде державою субвенціоноване. Уконституованнє фундації „Народного Дому“ у Львові — розважить правительство. Також буде розважена справа покликування наших урядовців до центральних урядів у Відні. На підставі тимчасового порозумління в тих справах списано відтак відносний протокол і приречено посполу приязні відносини до осені 1908. р. Наш Клюб парляментарний вислухавши звіту комісії ухвалив дня 28. жовтня 1907. p., що не вдоволяє ся уступками правительства і лишає ся при опозиційній політиці так довго, аж будуть домагання виконані,— але узнає добру волю правитель-

460

ства і добачує перший крок у поведенню його супроти нашого народу, та буде звертати пильну увагу на дальше поведенне правительства і до сього притінювати свою тактику... Тут годить ся зазначити, що барон Бек був першим державним політиком Австрії, що розпізнав значіннє нашого народу для австрійської держави і підняв ся поважних заходів, щоби по змозі допровадити до рівноправности обох народів в краю і державі. Він стрінув ся з тяжкими занедбаннями попередних правительств; з широкими повновластями твердого намісника графа Потоцкого та з розвельможненим „Колом Польським“ і те все мав він усувати по дорозі... А за те дали ми йому одиноке приреченнє: не розбивати парляменту загального голосування, обструкціями — бодай через один рік. Се умова — майже самозрозуміла... Та проте не всі в краю були вдоволені з сеї тактичної політики нашої репрезентації,— бо нарід не мало натерпів ся і завзято боров ся та політично зголоднів і бажав від разу все осягнути, а не радо розважував, що політика се діло трудне, неплідне і невдячне... В Палаті послів розпочалась дискусія над австроугорською угодою. Від нашого Клюбу промовляв п. д-р Евген Левицький. Він сказав, що через дуалізм австро-угорський віддано немадярські народи в жертву мадярській гегемонії, а по угоді з Мадярами — зроблено угоду з Поляками і видано Русинів польській шляхті,— але Австрія повинна бути огнищем вільних народів, або мусить згинути. Відтак заявив він, що наш Клюб з мотивів політичних і економічних не може голосувати за угодою,— а руський нарід мусить обстоювати, щоб як найшвидше розвязати національну квестію в Австрії. По нім говорив п. д-р Теофіль Окуневський та відповів п. Абрагамовичеви, що Поляки мають не лиш все, чого потребують, але й крім сього мають право давити Русинів, і тільки тому вони голосують за державними конечностями. Ми хочемо Австрії, казав він далі, але

461

опертої на нових основах: справедливости і національної автономії,— а дорога до відокремлення Галичини веде тільки через наші трупи!...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"