"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

26. День 12. квітня 1908. р.

Але сей спокій довго не тривав, бо уже в дні 12. квітня 1908. р. зайшла страшна подія: У Львові в намісництві, підчас звичайних авдієнцій, студент львівського університету Мирослав Січинський — убив вистрілами з револьверу: намісника Галичини графа Андрія Потоцкого. Січинський дав ся арештувати без опору, та на поліції заявив, що доконав убійства з політичних мотивів,— сам на власну руку...

Наші українські партії в Галичині не признавали політичного терору між засобами політичної боротьби. Колиж несподівано заговорив бровнінґ, то стало ся те, чого відгуки доходили до нас з царства Росії.

476

Намісник граф Потоцкі згинув не як приватний чоловік, а як державний муж,— з політичних мотивів, та у воздусі гомоніли слова: за кривди руського народу; за вибори; за смерть Каганця... Та сей незвичайний вибух викликав велике вражіннє в краю, в державі і в цілім світі. Ми почули се від разу, як польська преса пустила клич і як зачались погроми на Українців у Львові... Президія Русько-українського Клюбу парляментарного оголосила заяву, що причиною замаху на намісника графа Потоцкого є пануюча в Галичині політична система: довголітний гнет і нестерпна самоволя адміністрації, що викликали небезпечне роздразненнє народу. Але той страшний акт насильства осудила вона як найострійше.{Отся заява самої президії, з дня 14. квітня 1908. р. викликала була невдоволеннє між нашими студентами у Львові як також в краю. Головний мотив ненависти Українців до графа Потоцкого лежав в тім, що він форсував: впровадити до Сойму репрезентацію так званих Росіян...} Опісля вийшла від Русько-українського Клюбу парляментарного заява з 30. квітня .1908. p., в котрій сказано, що вчинок розпуки Мирослава Січинського можна уважати єдино за наслідок невиносимого положення руського народу в Галичині. Се мало бути злагодженнєм попередної заяви президії Клюбу. А наші владики з о. митрополитом Шептицький видали соборне посланіє до вірних гр. кат. обряду, в котрім виступили проти політики „без Бога“ та проти думки, що справі народній мож служити закрівавленими руками... З иншого боку підношено посланія до наших владик з приводу перетягання вірних гр. кат. обряду на римо-католицький обряд, та прогульки „галицко-русскихъ крестянъ“ до Почаєва...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"