"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

28. Боротьба в Палаті послів, 1908. р.

Палата послів приступила до другого читання предложення про підвисшеннє континґенту рекрутів краєвої оборони. З наших послів промовляв п. Петрицький та представив траґічний случай з 12. квітня с. р. як вислід психольоґічної консеквенції поневолення народу, бо ми стратили віру в Австрію, а се є наслідом польської адміністрації в Галичині,— та як рівноправности не дасть ся Тирольцям сходу, то дасть ся її революціонерам сходу. По нім промовив п. Лукасевич і заявив, що Русини є проти предложення, бо не можуть згодити ся на більше обтяженнє селян, коли правительство не узглядняє наших домагань. Далі закинув він, що Австрія є державою, де одні народи живуть коштом других, і тому одинокою дорогою до уладження відносин між народами держави є автономія народів.

478

Наслідом опозиції наших послів перейшло предложеннє про континґент рекрутів ледви двома голосами кваліфікованої більшости. Відтак прийшло предложеннє про запомоги для родин резервістів,— при котрім промовляв п. Семака. Опісля, по довгім вижиданню прийшло в дні 20. мая 1908. р. на чергу нарад парляменту: нагле внесеннє нашого Клюбу в справі галицької адміністрації, котре узасаднював п. Цеглинський. Він висвітлював всі недомагання галицької адміністрації та фактами пятнував самоволю галицької оліґархії, під котрою стогне наш нарід. Презес Кола Польського п. Ґломбіньскі намагав ся виправдувати поступованнє Поляків супроти Русинів. Зараз прийшов до голсу п. Остапчук та виказував шкідну діяльність польської політики в Галичині і заявив, що акту Січинського не тяжко зрозуміти, бо з розпуки народу, котрому замкнено всі шляхи ратунку, мусять родити ся такі вчинки... Відтак промовив п. Глібовицький („Ніколай Павловіч“), щоби відповісти на закиди з боку Українофілів (і), та його провокуючу промову, замовлену Поляками, грімко перебивали наші посли, так що ледви деякі речення мож було почути,— як те, що він признає культурне єдинство всіх російських племен; що вони мають деякі дрібні порахунки з Поляками та бажають вирівнати їх мирно, без револьверу; що Українофіли се штучно викормлена гадина... В Палаті повстає крик обурення: фельонія! Ефіяльт! Польський наймит!... А Коло Польське бє оплески і ґратулює свому наймитови... Міністер внутрішних справ Бінерт стараєсь залагодити справу та прирікає переведеннє доходжень новим намісником д-ром Бобжиньским і заявляє, що в Галичині конечне є побільшеннє адміністраційних урядів. По нім говорив п. Дністрянський та заявив, що безличні вискази п. Глібовицького не заслугують на відповідь з нашого боку, та виключно занимав ся виказуваннєм безпідставности виводів презеса Кола Польського. Іще промовляв п. Дашиньскі

479

остерігав Поляків перед царофільською політикою у Східній Галичині. Він осуджував вчинок Січинського, але заявив, що се не лежить в інтересі обох народів, щоби його голову віддавати катови... В кінцевій промові підніс п. Цеглинський, що міністер внутрішних справ являє ся співвиновником того всього, що дієсь в Галичині, бо він за кождим разом боронить галицьку адміністрацію. А відносно польсько-руського питання заявляє, що воно може бути розвязане між руськими і польськими послами,— але всякі наймити російсько-польські є від сього виключені... Наглість нашого внеску не удержалась в Палаті послів, бо за ним крім українських послів голосували тільки соціяльні демократи і деякі німецькі посли, а з послів славянських майже одинокий п. Масарик!... Зараз зачала ся дискусія над другим нашим наглим внесеннєм в справі надужить при останних соймових виборах. Перший бесідник п. Петрушевич відкликав ся до народного парляменту, щоби дав доказ своєї спосібности до праці не тільки для сильних, але передусім для тих, що кличуть о поміч держави, бо наш нарід загартував ся у мартирольоґії і тепер жадає свободи. А крівавий чин з 12. квітня с. p.,— се грізне memento, що наша чаша терпінь вже переливає ся... По нім п. В і тик виказував пануюче в Галичині розворушеннє з причини переведення останних соймових виборів, бо померший намісник створив у виборчій кампанії нову націю і надав її офіціяльний характер руського народу. Ми шануємо російський нарід, сказав п. Вітик, але не можемо позволити, щоби нас російщити. Бесідник надієсь, що соціяльна демократія виборе для обох народів ліпшу будучність. А тепер дали собі духа два наші посли найострійшого тону: Будзиновський і Трильовський. Посол Будзиновський сказав, що провідники так званих галицьких Росіян се звичайні шпіони; що Поляки систематично працюють над сим, щоби руський нарід пхнути до революції, та що вся вина в сім ділі

480

лежить у Відні, а саме у габсбурськім орлі! Посол Трильовський виказував, що центральне правительство було безсильне, бо граф Потоцкі уважав В. Будзиновський себе володарем, а Січинський хотів тільки пімстити кривду руського народу, бо кождий нарід має право до революційної тактики. В дальшій промові виступив він проти становища митрополита Шептицького в сій

481

справі, та вкінці сказав, що смертельна куля була вже тоді відливана, коли сказане було страшне слово: Adie!...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"