"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

37. Роковини першого славянського зїзду в Празі, 1908. р.

У 60-ті роковини першого славянського зїзду в Празі{Пр. пop. Д-р Іван Брик, Славянський Зїзд у Празі 1848. р. і критська справа,— в Записках Наукового Товариства імени Шевченка у Львові 1920, т. С.ХХІХ, стор. 141—217. Д-р Брик дійшов до ось якого висліду про славянський зїзд в Празі: „Найважнійший акт „угоди“ не мав ніяких конкретних наслідків і показав ся свистком паперу. Польська акція йшла як раз проти точок „угоди“. Безпосередно по зїзді польська публична опінія домагала ся реорґанізації й цілковитого відлучення Галичини, як першого ступіня до будучої відбудови історичної Польщі, підчеркуючи, що голосувати за федерацією значило би зрадити польський нарід. Від намісника Залєского домагано ся рішучо, щоби остаточно завів польську мову в урядах, школах і в громадських радах...“.

Той перший акт угоди польсько-української не був здійснений. Другий акт піднятий п. Лаврівським покінчив ся переговорами без висліду. Третий акт зголошений польським послом Каміньским не викликав ніякого відгомону. А четвертий акт був піднятий в р. 1890. з боку австрійського правительства,— та переданий польському намісникови до переведення,— і розійшов ся. Про інтродукцію пятого акту згадано висше...} скликано заходами молодочеського посла д-ра Карла Крамаржа: славянську конференцію до Праги на день 12. липня 1908. р.

494

Посол Крамарж у спілці зі словінським послом Грібарем і звісним Руссофілом Глібовицьким підняли думку обнови давного славянофільства новим кличем неослявізму, себ то наближення до себе усіх Славян в імя братерства і оборони спільних інтересів. Та вже характер політичний сеї руссофільської обєдинительної спілки аранжерів вказував нам, що тут не іде про дійсне братерство, оперте на свободі і рівносте всіх славянських народів, але про політичний шум без змісту. І дійсно, одну з найбільших ран у відносинах славянських народів: українську справу в Росії і Австрії — виелімінувано з програми сеї конференції. З сеї причини „Народний Комітет“ у Львові разом з проф. Михайлом Грушевськям як уповажненим поступових Українців в Росії, проголосили, що українська нація не бере участи в славянських нарадах в Празі і ніхто не має права там промовляти її іменем. По шампанських тоастах в золотій Празі скоро розвіялись ілюзії неослявізму, бо як влучно сказав відтак п. Олесницький в галицькім Соймі, в дні 24. жовтня 1908. p.,— Слявяне любять ся тільки з далека, а з близька їдять ся... Тому нам не поможе славянська політика, бо наш міжнародний спір може бути полагоджений тільки дорогою дійсної рівноправности... Таким чином українська справа спричинила, що славянська конференція в Празі не була всеславянським зїздом та се звернуло увагу учасників конференції. Для прояснення нашого становиска в тій справі видав редактор орґану „Ukrainische Rundschau“ д-р Вол. Кушнір розвідку під заголовком „Der Neopanslavismus“.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"