"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

41. Сойм галицький, 1908. р.

По феріях парляментарних прийшов час сесії галицького Сойму, що збирав ся в незвичайно складних обставинах: два ворожі клюби соймові, союз польсько-російський, траґічна смерть намісника графа Потоцкого і з сього приводу велике розяреннє між Поляками. Тому треба було дуже розважно поступати, щоб не напитати собі іще гіршого лиха...

Перша сесія IX. періоду галицького Сойму розпочала свої наради в дні 15. вересня 1908. р. Новий намісник д-р Бобжиньскі отворив сю сесію та подав до відома, що цісар заіменував: графа Станислава Баденього маршалком краєвим та о. митрополита Андрея Шептицького заступником маршалка краєвого{Предложеннє графа Андрія Потоцкого, щоби д-р Евген Олесницький був заіменуваний заступником краєвого маршалка — стягнено наслідом протесту Кола Польського, заложеного по смерти графа Потоцкого.}.

Маршалок краєвий граф Станислав Бадені згадав у привітній промові про страшний злочин до-

498

конаний на особі графа Андрія Потоцкого та заявив почуванне глибокого жалю і обуренне всеї суспільности з причини сього вчинку. Посол О лесницький зложив іменем українсько-руського Клюбу заяву про становище наших послів в сім Соймі. Він заявив, що репрезентанти руського народу вступають в сей Сойм куріяльний уважаючи його репрезентацією переходовою, покликаною тільки до як найскоршого ухвалення соймової реформи виборчої, опертої на основах загального голосування, бо сей Сойм у своїм складі не є спосібний ані до заспокоєння конечних потреб нашого народу ані до полагодження справ міжнародних в краю. Тому з всякою силою будемо стреміти до переведення соймової реформи виборчої, щоб в новім Соймі найшли всі верстви населення і оба народи відповідну і справедливу репрезентацію. А п. Дудикевич промовив від „Русского Клуба“, що „образовал ся на культурном єдинстві русскаго міра“ та ожидає від польської більшости соймової ухвалення нового закону виборчого, котрий допустить широкі народні маси до участи в законодатних працях Сойму і впровадить рівноуправненнє „русского“ народу з польським. Числячи на справедливе відношеннє польської більшости надієсь „Русский Клуб“ найти в Соймі условини дружної роботи для добра обох народів і всього Славянства! Та новий намісник д-р Бобжиньскі проголосив свою програму політичної адміністрації, в котрій сказав, що репресія є вказана тільки в остаточній потребі, а до удержання публичного спокою є инший, успішнійший спосіб: добра і справедлива адміністрація, що випереджує бажання населення та заспокоює його потреби і гоїть рани. Отсе його політика... Наші посли ставили всілякі внесення: Олесницький в справі соймової реформи виборчої; я в справі викладової мови в середних школах та оснування руських ґімназій в Яворові і Рогатині; Куровець в справі помочі населенню у випасі

499

і годівлі рогатої худоби та заложення гірничої школи в Калуши; Мак ух в справі зміни системи двотинових народних шкіл; Скварко в справі впровадження інституції обезпечення худоби; Кивелюк про заложеннє руської ґімназії в Самборі; Тимотей Старух про заложеннє руської ґімназії в Бережанах і и. Те все і всяке инше перемолочувало ся в Соймі, щоби зазначити наші домагання Та аж в днях 24. і 26. жовтня 1908. р. при буджетовій дебаті наступили промови політичні. Ми пустили на перед бесідників з „Русского Клуба“, щоби виговорились, і тут зараз виявилась суперечність. Посол Король оправдував своє становище в „Русскім Клубі“ та заявив, що почуває себе Малорусом, значить Русином, а ніколи не був і не буде Росіянином чи Москалем, бо любить свою бесіду, і нею дорожить та узнає, що тільки матерним язиком можна наш нарід образувати. Він бридить ся людьми, що за рублі російські чи за марки пруські стоять на службі чужої держави. Вкінці заявляє відносно Поляків: ми хочемо згоди, але як рівні з рівними... Посол Дудикевич простував думку п. Короля, мов би істнував язик великорусский. Такого язика нема, казав він, не було і не буде,— є тільки один русский язик, „созданий ґенієм всего русскаго народа“. Далі сказав він до Поляків, що вони резиґнують з Велико-Польщі, а шукають еквіваленту в Червоній Руси, і тому не може бути згоди між нами,— але добрий ґеній Славянства виведе нас на широкий „путь“, щоб ми в згоді жили. Вкінці приступаючи до краєвого буджету згадав він про „краткосрочні займи“ з пропінаційного фонду та про нові „істочники“ доходів краєвих, та на сім скінчив свою промову. Вона зробила на всіх — комічне вражіннє політичного кльовна. Навіть його протектор п. Цєньскі, презес Ради народової, ходив по салі соймовій з нотаткою в руці і зажурений розпитував ся: якою мовою говорив п. Дудикевич, бо він його не розумів.

500

Та один з наших товаришів закпив собі з п. презеса і відповів йому, що п. Дудикевич говорив такі неприличні речі,— що він встидаєсь повторити... Іменем нашого Клюбу соймового був я уповажнений промовляти в буджетовій дебаті, щоби зясувати наше становище супроти Поляків і Руссофілів. Навязуючи до справи краєвого буджету заявив я, що ми згодимо ся на санацію фінансів краєвих, але під одним і конечним услівєм: соймової реформи виборчої, бо ми мусимо також домагати ся санації нашого білянсу національного,— а польська більшість була досі глуха на всі наші домагання рівноправности. Польська політика є на фальшивій дорозі — думаючи, що справа руська є питаннєм якоїсь ґрупи, чи фракції, чи аґітаторів, котрі вам все привиджують ся. Тут стоїть невдово лений нарід, що побіч вас живе і жити мусить,— нарід, що має в собі силу життя!... Далі вказав я на обі розбіжні промови пп. Короля і Дудикевича та звернув ся проти останного кажучи: Нема приміру в історії світа, щоб нарід так великий як наш, і з так гарною та розвиненою мовою — покинув свою рідну мову і приняв иншу, котрої не знає і мусить ся вчити, аби нею говорити. Таку операцію убиваючу наш нарід хоче перевести партія, котру репрезентує п. Дудикевич. Проти такого замаху на наше життє народне ми мусимо всякою форсою, всіми способами і без пардону боронити ся. Ми не можемо допустити до узнання народности, якої тут зовсім не було, до імпортування народности російської і ужиємо всіх сил, щоби квестія російська тут щезла. Ми маємо досить квестії польської і руської та не допустимо до сього, щоби трету квестію, російську тут імпортувано, аби затроювала гнилою отруєю наш народний орґанізм. Проти всякого винародовлення будемо боронити ся на життє і смерть тай проти сього винародовлення, яке пропаґує лідер тамтої партії п. Дудикевич, підіймемо боротьбу без пардону!

501

А тепер стане вам ясне і зрозуміле, чим є наше українство як забороло проти панросійства. Аби не допустити до політичного баламучення народу і загальної опінії; аби не допустити до баламучення такими славянськими русскостями — себе і других, значимо наш характер малоруський, наш характер чисто руський назвою тої землі, де найбільше живе нашого народу, бо майже десять разів більше як тут, се є в Україні, і тому називаємо наш нарід українсько-руським. Не відрікаємось і ніколи не відречемось нашої України, яку любимо так щиро як ви Варшаву і Познань. А тут, сей край під австрійською конституцією уважаємо за наш Піємонт в нашім розвою культурнім, національнім і економічнім, та в сім лежить ясність і чистота ідеї наших змагань національних... Реформа виборча в краю, реформа адміністрації і самоуправа обох народів замешкуючих сей край,— на засаді рівноправности,— отсе трильоґія нашої політичної будучности... Се було проясненнє нашого становиска супроти Поляків і правительства. Опісля промовив при краєвім буджеті іще п. Макух іменем українсько-руської партії радикальної. Ми і Клюб, сказав він, до котрого належимо, репрезентуємо в сім Соймі партії, що одинокі борють ся за справедливу реформу виборчу для робучих мас народних. Ми хотіли спокійно перевести справу виборчої реформи, однак переконуємо ся, що ви не хочете з тою справою на перед поступити. А пануваннє ваше, ваша автономія краєва завела широкі верстви селянства над пропасть крайної нужди і голоду... Ми боремо ся у Східній Галичині тільки зі шляхтою і її слугами урядниками, коли тим часом з польським людом живемо мирно як добрі сусіди. Ми нікого не викидаємо за Сян, але не можемо допустити до сього, щоби нас випирано з нашої землі. З другої сторони ми є противні угоді, бо досвід дотеперішних угод навчив

502

нас, що угоди виходили тільки на ослабленнє нашого народу... Вкінці запротестував він проти виємкового трактування радикальної партії зі сторони правительства... В дні 5. падолиста 1908. р. відрочено сесію галицького Сойму, та в справі соймової реформи виборчої не прийшло до ніякого порозуміння... Галицька соціальна демократія зорґанізувала депутацію з цілого краю до Львова, щоби в Соймі і у намісника поваг лити справу соймової реформи виборчої. При сій нагоді наступила крівава демонстрація перед Соймом, а польські верховоди відповіли, що їм не спішить ся... По сій сесії соймовій стало нам трохи лекше, бо „Русский Клуб“ розлупив ся і від разу засипав ся в Соймі, а ми зі свого боку не зложили ніякої понижуючої заяви та видержали на своїм становищи непохитно і не допустили до ухвалення чого небудь шкідного для нашого народу. Се була переходова тактика оборонна, доки на підставі соймової ординації виборчої не здобудемо сильнійшого становиска. Тут треба по правді признати, що намісник Бобжиньскі і маршалок краєвий граф Станислав Бадені були з переконання противні Руссофілам та як люде за чесні, щоб робити такі комедії політичні, як імпортуваннє російської нації до Галичини, щоби нас заразити. А з другого боку, наш народний орґанізм був у сім часі вже національно свідомий і неприступний для таких експериментів політичних.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"