дати вільну руку в сій справі. Більшість нашого Клюбу обстоювала конечну потребу удержання солідарности української репрезентації в парляменті і не згодилась на домаганне п. Василька. Тоді п. Василько зі своїми буковинськими послами виступили з нашого Клюбу, щоби ратувати правительство, бо така політика видалась їм кориснійша для їх буковинських справ...
День 8 червня 1909. р. був позорищем тяжкого бою між правительственним бльоком польсько-німецьким а славянською унією. Словінський посол о. Крек сказав, що посли з Кола Польського є негідні називати ся іменем народу, що видав із себе Словацкого і Міцкевича{О. д-р Крек був одним з найбільше інтеліґентних Словінців; знав українську літературу, та відносив ся щиро і прихильно до наших змагань.}. А наш п. Окуневський сказав, що се не є по христіянськи ані демократично, коли віддаєсь босанське населеннє мадярсько-лихварському банкови на поталу, та Поляки кидають инших Славян і допускають ся зради славянства. Сим разом виступив також п. Крамарж проти Поляків і висказав, що політика, яку Поляки ведуть в Галичині не є славянська і тому вони мусять вислугувати ся кождому правительству... Внесеннє п. Шустершіца і товаришів в справі босанського банку земельного,— по мериторічній дебаті перепало більшістю пяти голосів, котрими п. Василько вратував правительство барона Бінерта...
Наш Клюб парляментарний голосував за внесеннєм, хоч не належав до славянської унії із звісних причин. Та Ширший Народний Комітет національно-демократичного сторонництва зібрав ся у Львові в дні 10. червня 1909. р. і висказав свій жаль з причини розпаду Клюбу парляментарного через виступленнє буковинських послів, та візвав партійних послів, щоби довели до сполуки всіх українських послів. |
