"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

53. Наш внесок в справі язиковій.

Наступаючого дня, 11. червня 1909. р. узасаднював я в Палаті послів наш наглий внесок з зазивом до правительства, щоби видало відповідні зарядження для спинення нарушувань язикової рівноправ пости в галицьких судах. В сім узасадненню сказав я, що наш нарід мусить протестувати проти сього, щоби язикову справу управильнювати тільки в деяких краях і для кількох народів, бо полагодженнє національної справи в Галичині є важне і нагле. А поставленим внеском, сказав я,— даєсь нагоду правительству і Полякам, щоби створити в Галичині для українського народу, на одній области: можливий стан до витримання.

На кілька днів перед 11. червня 1909. р. говорив я з міністром судівництва д-ром Гохенбурґером про наші домагання на области судівництва та він признав був мені, що сі домагання є законно і правно узасаднені, і що він заявить ся за моїм внеском. Колиж я поставив сей внесок в Палаті послів, міністер Гохе нбурґер зголосив ся до слова і сказав, що в галицьких судах є під зглядом язиковим все в порядку, та що моєю тенденцією є переначкувати тут се, що не є законно оправдане... Отсей брак почуття справедливосте і особистої характерности з боку міністра Гохенбурґера не мало нас здивував і викликав обуреннє в Палаті, а п. Василько спазматично до міністра підчас його промови кричав: „Я вам заплачу! Так говорить член правительства, котре ми виратували! Туман!...“

До мого внеску промовляли іще наші посли: Дністрянський, Трильовський і Вітик, виказуючи невдяку правительства,— бо як раз тому кілька днів пять буковинських українських послів уратовало те правительство при внеску п. Шустершіца. Остаточно приняла Палата послів той внесок звичайною більшістю голосів, бо сим разом голосувала за нами також Славянська Унія, і внесок приділено до комісії...

518

Отся дебата виказала, що Поляки є в союзі з Німцями, та що п. Василько ратував правительство, а воно його обмануло... В наслідок непорозумінь, які повстали ізза тої бесіди міністра судівництва між ним а нашими послами вдав ся през. міністрів барон Бінерт, щоби, як він казав, залагодити „нетакт“ Гохенбурґера, та наслідом тих переговорів видав міністер Гохенбурґєр розпорядок до Президії висілого суду краєвого у Львові з пригадкою обовязуючих постанов відносно уживання руської мови в судівництві. Наші домагання відносно перепинення дальшого нарушування язикових приписів галицькими судами були ось які: 1. щоби для Східної Галичини іменувало тільки таких урядовців, що знають українську мову в слові і письмі; 2. щоби на підставі розпорядку міністерства судівництва з 9. липня 1860, ч. 10340, українські сторони могли свобідно уживати своєї мови при всіх судових розправах, та щоби протоколи списувано і вироки видавано в їх мові; 3. щоби поучено державні прокураторії у Східній Галичині, що вони мають виготонлювати акти обжалування в матерній мові обжалуваних та в сій мові ставити внесення на головних розправах;— 4. щоби на території східно-галицькій устійнено обовязуючу постанову, що всі розправи судові з українськими сторонами мають вести ся в мові українській,— 5. та щоби те примінювано також в поступованню неспоровім.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"