По закінченню соймових сесій зібрав ся парлямент дня 22. лютого 1910. р. Наш Клюб парляментарний висловив своє признаннє українським соймовим товаришам за їх становище в галицькім Соймі, зокрема за те, що вони оборонили узискані у Відні добутки в справі розділу годівельних фондів,— та постановив не зміняти своєї опозиційної тактики супроти правительства.
В дні 23. лютого 1910. р. вибрала Палата послів п. Юліяна Романчука своїм віцепрезидентом, на предложення нашого Клюбу. Таким чином перший Українець стане членом Президії австрійського пар-{стр.537}ляменту. Се відзначеннє нашого сеніора і провідника викликало велике і щире вдоволеннє між нашими послами і у цілій суспільности в краю. Особа п. Романчука здобула собі в парляменті загальне поважанню, ловажними виступами і характерністю у всякій справі...
Президент міністрів барон Бінерт не поминув нашої репрезентації і запросив президію Клюбу на конференцію та представивши предложення правительства просив о предметове трактуваннє сих справ. На се відповіли ми, що досі не зайшли ніякі важнійші події, котрі вказувалиб на зміну системи правительства супроти нашого народу...
В дебаті над континґентом рекрута промовляв п. Романчук, та домагав ся дволітної служби військової, реформи військової карної процедури і узгляднювання української мови у війську, та п. Цеглинський виступив проти довільного уживання війська до політичної акції наших противників. В буджетовій дебаті заявив я, що Українців у Східній Галичині гнобить геґемонія польської меншости і тому ми мусимо домагати ся відділення руської Галичини і признання нам національної автономії на нашій території,— а в сих обставинах жадаємо поділу всіх адміністраційних установ на національні самоуправні тіла...