"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

43. Польська орґанізація проти нашого університету, 1912. р.

Всепольська орґанізація розвинула тоді шалену аґітацію проти оснування українського університету у Львові. Вона викликала шовіністичне рішеннє міської ради у Львові проти нашого університету та уладила терористичні демонстрації по місті,— явно взиваючи польську молодь, щоби розбоєм не допустила до заложення українського університету у Львові... В тім визначив ся польський професор університету Станислав Ґрабскі. Ось так у Львові гуляло оружне польське „поготівлє“, а до Відня виїхали виправи польських депутацій з краю, щоби запротестувати проти українського університету у Львові. Під терором Поляків з краю захитав ся презес Кола Польського п. Лєо у своїй місії, а президент міністрів граф Штірк захорів пораженнєм зору, і справа зачалась проволікати. Та академічний сенат львівського університету

613

продумав нову штуку. Він постановив святкувати в дні 29. мая 1912. р. мнимі 250. літні роковини заложення львівського університету польським королем Яном Казимиром, щоби тим чином утвердити польський характер університету цісаря Франца у Львові. Наша українська суспільність і наша університетська молодь були сим польським наступом затрівожені, але не дали ся спровокувати до протинаступів,— щоби справі не зашкодити. Натомісць президія Українського Союза парляментарного звернула ся в дні 17. мая 1912. р. до міністра внутрішних справ барона Гайнольда, котрий заступав недужого графа Штірка, як також до міністра просвіти Гусарека, застерігаючи ся проти проволікання університетської справи та вказуючи на невдоволеннє українського населення в краю. З черги приступила Палата послів до першого читання буджетової провізорії, та п. Окуневський підніс в сій дебаті справу нашого університету і дорікав, що правительство знова проволікає, як також занедбує сю справу, котра є для нашого народу незвичайно важна і болюча; виступив проти заходів Поляків, щоби сю справу трактувати разом з соймовою реформою виборчою і заявив, що ми радше зречемо ся університету, як згодимо ся на поневоленнє нашого народу, та вкінці висказав ся, що як Росія скорше отямить ся і зєднає собі народи, то Австрія потерпить... Тоді міністри: Гайнольд і Гусарек зачали вести з нами наради про зміст відручного письма цісаря в справі університетській. Президія нашого Союза разом з референтами знавцями: Горбачевським, Смаль-Стоцьким, Колессою і Дністрянським,— домагали ся означення Львова як місця осідку нашого університету — вже у відручнім письмі цісаря та заявили, що уважають квестію університетську за справу чисто культурну і тому відкидають junctim між галицькою виборчою реформою а університетською справою. Та зокрема, в дні 22. мая 1912. р.

614

поставили ми отсі основні домагання в справі університетській: 1) дотеперішний правний стан львівського університету, на якім український нарід має свої заґарантовані права, не може бути змінений аж до хвилі введення в життє самостійного українського університету у Львові; 2) репрезентація українських послів парляментарних стоїть безусловно на своїм становити,— що місцем українського університету може бути тільки Львів; 3) активуваннє українського університету має наступити до пяти літ. Тогож дня була депутація українських студентів зі Львова під проводом професора Колесси у міністра просвіти Гусарека і представила свої домагання в справі університетській. В дні 23. мая 1912. р. внесли ми в Палаті послів інтерпеляцію до правительства з приводу провокаційного ювилею мнимих 250. літних роковин заложення львівського університету польським королем Яном Казимиром. На сю інтерпеляцію намагав ся відповісти п. Ґломбіньскі, але наші посли виправили йому таку бучу в парляменті, що він не був годен докінчити своєї промови... Тоді одержала наша парляментарна репрезентація від Київського українського громадянства ось яку привітну телєґраму: „З великою трівогою стежимо за вашою боротьбою в справі українського університету. Віримо, що ви добудете славну перемогу. Віримо, що ми будемо свідками славної хвилини історії нашої, моменту заснування українського університету у Львові,— найсвятійшого захисту культурно-національного істнування народу нашого. Боріте ся, поборете! На терезах долі важить ся прийдешнє наше...“ Сей щирий привіт із серця нашої України зробив нам дуже приємну несподіванку та одушевив нас до дальшої праці...

615

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"