Смотрите также разделы:
З причини невдачі, зглядно перепинення справи заснування нашого університету піднялись між нашими послами голоси невдоволення та треба було пересунути на когось зпоміж своїх — вину. На сам перед я як голова репрезентації мав стати жертвенним кізлом, значить виновником всього, що не сталось тю нашій думці, бо у нас тоді вже був такий звичай, що провідника зневажувано на всі способи,— наче у відплату за його працю та щоби він твердо держав ся. Добрі люде розпустили були навіть поголоски, мов би п. Олесницький ладив ся обняти політичний провід на моє місце, так що п. Олесницький як чоловік незвичайно характерний і розважний уважав за вказане прилюдно опрокинути сі крамольні сплетні{Пр. пop. „Діло“ з р. 1913, ч. 44,— п. з. „Конець сензації...}.
Опісля пішли атаки проти п. Василька за те, що він своєю компромісовою політикою спричинює наші невдачі. Через те буковинський Клюб усунув ся від Українського Парляментарного Союза, а наш Клюб зачав переговорювати з радикальним Клюбом, щоби утворити спільний Клюб замісць Союза...{До сього причинилась також обставина, що на Буковині розпочалась була тоді шкідна боротьба між п. Васильком а п. Смаль-Стоцьким.}.
