"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

68. Доля Сойму галицького, 1913. р.

Та у міжнародних відносинах розійшлись чорні хмари, що були нависли над Австрією і Росією. Цісар Франц Йосиф як сеніор монархів вислав через спеціяльного свого курієра кн. Ґотфріда Гогенльоге знаменний лист до царя Миколи, та здавалось, що відносини між обома державами наладнались...

Тепер прийшов час скликання, опізнених сесій краєвих соймів в Австрії. Зокрема, доля галицького Сойму була залежна від соймової виборчої реформи, значить від нашої згоди і порозуміння.

644

Отсе знали вже добре: Правительство і Поляки та не важились жадати, щоби скликати галицький Сойм без нашої згоди. Але Галичина не мала краєвого буджету від 1. жовтня 1912. р. і тому польських автономістів припекла потреба скликання галицького Сойму. З сеї причини польська сторона піднимає через намісника Бобжиньского переговори в справі виборчої реформи до галицького Сойму. Отсе було видиме пересуненнє відносин політичних в краю, доконане нашим відродженнєм національно-політичним та становищем наших репрезентацій в парляменті і соймі... По вступних переговорах скликав п. Лєо на день 24. лютого 1913. р. постійну комісію для соймової виборчої реформи, та предложив нові основи виборчої реформи. Сей проєкт був взагалі можливий до приняття з деякими змінами і тому здавалось, що по кількох днях нарад прийде до порозуміння. Але й сі наради розбились, бо польські консєрватисти висунули були домагання петрифікації рад повітових, що зовсім не належало до виборчої соймової реформи. У відповідь на сю загату польських консерватистів заложив я на конвенті сеніорів Палати послів у Відні, дня 28. лютого 1913. p.,— спротив відносно ставлення фінансового пляну на чергу нарад перед тим, заки вияснять ся відносини в Галичині, бо ми домагаємо ся, щоби санацію краєвих фінансів віддати в руки нового і справедливого заступництва краєвого... В сім нашім становищи поперли нас соціяльні демократи тай презес Кола Польського п. Лєо вдоволив ся заявою, що найде ся спосіб, щоби залагодити спірну точку в справі реформи виборчої до галицького Сойму, а президент міністрів граф Штірк запросив мене, щоб я пояснив йому, на чім розбивавсь галицька реформа виборча. В тім часі приїхав був до Відня також намісник Бобжиньскі і зголосив свою димісію з причини опозиції польських консерватистів. Та цісар не приняв димісії намісника

645

і висказав своє бажаннє, щоби правительство робило дальші заходи в справі соймової реформи виборчої. Тоді п. Лео і міністер Длуґош за порозуміннєм з нами уложили постанову компромісову підносно рад повітових, та щоби заспокоїти консерватистів предложили полишити повітові вибори з їх дотеперішною системою клясового заступництва, але з впровадженнєм беспосередних виборів. Під напором міністрів Біліньского і Залєского приймили польські конеєрватисти компромісову постанову про ради повітові і на сій підставі подав нам президент міністрів граф Штірк до відома, що компроміс в справі соймової реформи виборчої по нашій думці є довершений і тому правительство хоче предложити цісареви: скликати галицький Сойм на 18. марта 1913. р. — для ухвалення виборчої реформи. Президія нашої репрезентації згодила ся на те і за пару днів появив ся цісарський патент, скликуючий галицький Сойм на 18. марта 1913. р. В дні 17. марта 1913. р. відбулось засіданнє комісії виборчої реформи і на тім засіданню ухвалено основи соймової виборчої реформи, згідно з компромісом. Зокрема, для Українців призначено 27’2% мандатів (62 посли); означено мішану полосу для двомандатових виборчих округів і признано українську соймову курію. По сім зібрав ся галицький Сойм в дні 18. марта 1913. р. на сесію для виборчої реформи. По привітних промовах нового маршалка краєвого графа Адама Ґолуховского і намісника Бобжиньского виголосив я заяву іменем Українського Соймового Клюбу, в котрій сказав я: „Коли вкінці по довгих переговорах, протягом котрих дали ми доказ великого поміркування і щирого бажання здобуття краєви справедливої реформи виборчої, на підставі компромісу дійшли ми до згідного устійнення прінціпів,— то хоча прінціпи сі іще далекі від ідеальної демократичної реформи виборчої та в богатьох точках не

646

вдоволяють наших суспільно-політичних домагань,— приймаємо отсе як етап до успішного розвою нашого народу на шляху мирної праці обох народів та з сеї причини — займаючи становище вижидаюче в наших справедливих домаганнях — залишуємо нашу попередну тактику і хочемо приступити до правильних праць сього Сойму під виразним застереженнєм, що першою точкою мериторичних нарад сього сойму буде вирішеннє виборчої реформи на підставі доконаного компромісу та під сею конечною умовою, що польська сторона буде руководити ся прінціпом національної обєктивности до оправданих домагань заступників українсько-руського народу...“ По мені промовили консерватисти: п. Абрагамович і кн. Витовд Чорторийскі. Сей останний виголосив філіпіку проти комромісових основ соймової виборчої реформи. Та за ним обізвав ся п. Дудикевич і запротестував „вообще“ проти виборчого компромісу, як також проти „гоненій русских“. Те його „заявленіє“ одобрив одинокий п. Миронюк-Заячук окликом „сгодно, правно и славно!“ Новий маршалок краєвий граф Адам Ґолуховскі згадав теплим словом пошани свого великого попередника графа Станислава Баденього, а намісник Бобжиньскі, привитаний оплесками,— привитав польсько-український компроміс як хвилю згоди і мира, важну не тільки для обох народів і краю, але також для монархії, в котрій живемо... До нашого соймового Клюбу прибули нововибрані посли: о. Остап Нижанковський, Теодор Рожанковський і Іван Кохановський. По трьох роках голосної української обструкції розпочала ся спокійна сесія галицького Сойму, але зараз по першім її засіданню виказалось, що соймова виборча реформа, піднята намісником Бобжиньским, має своїх ворогів: консерватистів центровців, всеполяків і їх трабантів дудикевичівців, що виточили: кампанію опозиційну проти ааключеного польсько-

647

українського компромісу і проти особи намісника Бобжиньского{„Новоє Время“ в чергових статтях про мазепинство взиває російське правительство, щоби перешкодило заснуванню українського університету, та виступає проти виборчої реформи до галицького Сойму і бє на алярм за мниме переслідуваннє „Русских“. Всеполяки сіли на однім возі з Руссофілами і уложили нову лєґенду, що українство се пруська інтриґа.}. Наради в комісії для виборчої реформи спинюють ся, так що я поставив був в дні 2. квітня 1913. р. запит до маршалка краєвого: чому польська сторона так проволікає викінченнє виборчої ординації. Але новий маршалок краєвий граф Адам Ґолуховскі не мав ані спосібности ані доброї волі усунути опозицію польської меншости, а референт виборчої ординації в комісії граф Станислав Генрик Бадені, син пок. маршалка Станислава Баденього, виладжуючи законопроєкт виборчої ординації став самовільно зміняти основи заключеного компромісу, та польські противники виборчої реформи розпочали обструкцію в комісії{На підставі компромісових основ мав новий сойм складатись: з 13. вірилістів, з чого мали бути 4. Українці; 45. послів з великої посілости,— з чого 1. Українець; 8. послів з середної посілости,— з чого 4. Українці; 44. послів з міст,— з чого 5. Українців; 12. послів з загальної курії, з чого 3. Українці; 5. послів з торговельних палат; 2. посли з ремісничих палат, та 99. послів з сільських громад,— з чого 45. Українців.}. Опісля зібралось соймове Польське Коло і там опозиційна меншість валить засаду солідарности і атакує намісника Бобжиньского за його політику на користь українського радикалізму. Під радикалізмом не розуміли Поляки нашої радикальної партії, але так прозивали вони змагання нашого народу... Намісник Бобжиньскі оборонював там компромісовий проєкт соймової виборчої реформи та між иншим сказав: „Небезпека не полягає в українськім радикалізмі, але в російській і православній аґітації;— а хто ударемнив би виборчу реформу, той мусів би взяти на себе відповідальність за дальше правліннє в краю...“

648

А остаточно розбив компромісову виборчу реформу соймову польський епископат, що під проводом вірменського архиепископа Теодоровича надужив свого церковного становища для цілей політичних,— осуджуючи основи проєкту виборчої реформи як тенденції радикально-жидівські!... Польський епископат уділив розрішення на зломаннє польсько-українського компромісу{Шкідну роботу вірменсько-католицького архиепископа Теодоровича розпізнав і осудив аж значно пізнійше, Папа Римський Пій XI., мабуть в р. 1923,— коли виявились інтриґи політичні супроти Апостольського престола...}. Тоді намісник Бобжиньскі виїхав був до Відня, де предложив звіт правительству і подав ся до димісії. Звідсі витворилась нова ситуація, що спинила всі наради над соймовою виборчою реформою. Правительство графа Штірка обстоювало додержаннє компромісу та вислало було до Львова міністра Залєского, щоби приєднав польських консерватистів. Міністер Залєскі — замісць сього — звернув ся до нас, щоби ми погодили ся з консерватистами, а ми йому відповіли, що знаємо один компроміс і другого не робимо. З Відня напирало правительство, щоби польські епископи відступили від свого спротиву,— але архиепископ Теодорович відповів, що вони не можуть змінити своєї постанови{В сій справі робив також заходи наш митрополит о. Шептицький, щоб довести до виміни поглядів цілого галицького католицького епископату,— але польський епископат до сього не допустив.}. В дні 19. квітня 1913. р. був я у президента міністрів графа Штірка і йому заявив, що ми стоїмо непохитно при компромісовім проєкті соймової виборчої реформи, та в разі неполагодження її в найблизшім часі домагаємо ся розвязання Сойму та негайного розписаний нових виборів{„Polnische Korrespondenz“, яка тоді виходила у Відні, відкрила тайну, що міністер Залєскі старав ся, щоби галицького Сойму не розвязувати.}.

649

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"