"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

79. Тактичні розважування супроти витвореної ситуації.

Але наші безнастанні понаглювання справи соймової виборчої реформи у намісника Коритовского і в центральнім правительстві у Відні не принесли бажаного успіху, бо сим обом чинникам не удавалось довести польські партії до згоди на компромісові постанови соймової виборчої реформи.

Загал українського населення в краю став безпокоїтись проволіканнєм сеї справи і домагатись від нас, щоби покинути становище вижидання, а розпочати острійшу акцію за належною нам виборчою реформою, як також за нашу справу університетську, що була тільки відложена, але не перестала бути актуальною. До сього мали ми два засоби тактичні. Осінна сесія парляменту мала зібрати

663

ся для вирішення фінансових предложень, котрі дали би галицькій краєвій автономії саяацію її фінансів, а тоді польська соймова більшість не буде вже думати про соймову виборчу реформу, значить нам треба ужити всяких способів, щоби фінансові предложення ухвалено аж по реформі виборчій до галицького Сойму. Другим засобом було те, що в межичасі розпочало Коло Польське односторонні заходи (не питаючись нас), щоби виєднати від правительства концесію на заложеннє польської гірничої академії в Кракові,— отже є нагода безглядно спротивити ся польському домаганню, щоби сим чином відвести Поляків від ставлення перепон в справі нашого університету. Отсе був наш тактичний плян, сам про себе послідовно зложений, але в дійсности нелегкий до переведення. Маючи те на увазі скликав я Український Парляментарний Клюб на день 6. жовтня 1913. p., на нараду до Відня, щоби застановити ся над політичним положеннєм — з огляду на недалеку сесію парляменту. Наш Клюб радив тоді через цілі два дні, шукаючи за причиною проволоки у здійсненню наших зовсім оправданих домагань, так що члени президії Клюбу зложили були свої мандати до розпорядимости Клюбу. Остаточно не лишалось нашому Клюбови нічо инше, як ствердити, що центральне правительство своєю пасивністю допустило до розбиття порозуміння з Поляками в справах: університетській і соймової виборчої реформи; що воно не додержує цісарського приречення про однаке трактуваннє обох народів; що краєве правительство є уступчиве супроти коаліції противників виборчої реформи; що в краю переводить ся пляново польонізацію в шкільництві, судівництві і загалом у всіх установах урядових... Супроти сього постановлено дальшу тактику українських послів примінити до поведення правительства,— та про се повідомити президента міністрів... Президент міністрів граф Штірк, повідомлений про сю нову „заяву“ нашого Клюбу відповів нам,

664

що не добачує причини до такого невдоволення, бо правительство робить все, що лежить в його силах, так що Український Клюб не може нарікати на якісь невдачі. На такий смілий висказ президента міністрів предложили ми йому такі домагання, що є в силі правительства їх виконати, як: 1) щоби запомогову акцію приспішено та в належній мірі узгляднено Східну Галичину; 2) щоби Полякам не давати односторонної концесії на польську гірничу академію в Кракові, а тільки рівночасно з цісарським розпорядком про наш університет; 3) щоби енерґійно поставити справу соймової виборчої реформи; 4) щоби залагодити наші шкільні домагання, відносно віцепрезидента Ради шкільної краєвої та краєвих і окружних інспекторів, та. 5) щоби у Східній Галичині обсаджувано уряди Українцями, у процентовім відношенню населення.{Педагогічне трактування нашої молоді в народних і середних школах ставало тоді що раз прикрійше ізза шовіністичних настроїв польського учительства. Між иншими зайшли ось які події в утраквістичній учительській семинарії у Львові, під оком Ради шкільної краєвої. В р. 1912. відобрав собі життє семинарист Петро Чорній, а в р. 1913. семинарист Ілля Джиґало убив револьверовими вистрілами учителя Поляка Кароля Бутковского...} Таку мінімальну програму не так легко було виконати австрійському правительству, але граф Штірк, щоби нас собі не зражувати сказав, що буде старати ся піти по думці наших домагань, як не всіх, то в значній части... Та не тільки наших людей огортало занепокоєннє, що наше політичне становище не скріплюєсь, як би належало,— також з польської сторони напирали майже всі партії, щоби скликати Сойм галицький, бо край стояв перед фінансовою катастрофою. Та дорога до скликання галицького Сойму вела тоді вже: тільки через українську соймову репрезентацію.

665

Запитаний намісником і президентом міністрів в сій справі — сказав я, що до сього є конечне, щоби правительство виготовило проєкт соймової виборчої реформи, та що аж опісля ми згодимо ся на скликаннє галицького Сойму під умовою, що згідне вирішеннє справи реформи виборчої буде першою точкою нарад соймових. А парляментарна комісія Українського Соймового Клюбу, приймаючи в дні 18. жовтня 1913. р. до відома мою відповідь заявилась виразно проти скликання галицького Сойму, доки не буде згідно устійнений зміст проєкту виборчої реформи як перший субстрат нарад і рішень нової сесії соймової...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"