"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

91. Партійні зїзди, 1913. р.

Під конець року 1913. розпочались наші партійні зїзди.

Зїзд української радикальної партії відбув ся у Львові, під проводом д-ра Миколи Лагодинського в днях 21. і 22. грудня 1913. р. З сього зїзду оголошено отсі постанови:

1) Зїзд української радикальної партії домагаєсь поділу Галичини і заведення національної автономії на територіяльній основі;

2) поручає видвигнути сю справу в законодатних тілах — по підготовленню народних мас;

3) взиває всі українські поступові національні партії до заснування „Народної Ради“.

Опісля в днях 25. і 26. грудня 1913. р. відбув ся у Львові: Народний Зїзд — національно-демократичної партії з двома головними рефератами: моїм про нашу політичну діяльність і д-ра Степана Барана про національну автономію і поділ Галичини.

Перед незвичайно численними зборами учасників Народного Зїзду виголосив я реферат політичний. Я згадав, що при кінці р. 1912. стояли перед нами дві важні справи, близькі здійснення: університетська і соймової виборчої реформи. Справа університетська мусіла бути відложена, з вини правительства і польської сторони та в найблизшім, відповіднім часі знова буде піднята. Полагодженнє соймової реформи виборчої для скріплення нашого політичного становища в краю перепинили польські консерватисти. Вони повалили намісника Бобжиньского, але не повалили виборчої реформи. Нові вибори до Сойму доказали випробу-

680

ваннє нашої народної орґанізації і розвагу нашого політичного проводу,— та національна свідомість віднесла побіду!... Ми мусіли розкрити перед народами держави наші недомагання, які терпимо під верховодством Поляків та не завагали ся потрясти основами парляменту загального голосування, котрий ми також здобували... Знесеннє краєвої автономії в Чехії та нездатність діяльности галицького Сойму стали для нас доказом, що краєва автономія не може причинити ся до уздоровлення внутрішних відносин в Австрії, і тому поставили ми домаганнє перестрою Австрії на основі автономії народів... З наших біжучих справ згадав я у звіті про збірну інтерпеляцію, яку ми внесли в справі безправств на области шкільництва, та зажаданнє від центрального правительства провірення і усунення виказаних надужить; про нашу акцію для піднесення народу з економічної крізи і инше... Вкінці ствердив я, що українське питаннє стануло на першім місци внутрішної політики держави та звернуло увагу світа політичного за кордоном,— але за останний час не приносимо нашому народови готових здобутків національних, а за те підготовили ми основи до здобуття в невдовгім часі належних прав нашому народови. Ми мусимо далі поборювати нашого противника, що розвельможив ся на нашій землі та не хоче допустити нас до рівного права в краю і державі. Прийшов час і нам зачинає свитати зарево нової весни українського народу... В дебаті над сим рефератом політичним промовляв між иншими бесідниками д-р Іван Франк о. Він висловив велике признаннє нашій парляментарній репрезентації і голові нашої партії і репрезентації. Експозе голови Українського Клюбу, сказав він, виказує, що наша політика іде зрілою дорогою. В сім річевім експозе були зібрані всі моменти діяльности нашої партії і репрезентації та наші домагання на недалеку будучність. Не було там згадки про

681

поділ Галичини, але за те ми чули про етапи розділу Галичини. Є вимогом реальної політики ставити такі домагання, що-до яких є вигляди на здійсненне. Клич самостійної України вимагає від нас, щоби ясно поставити нашу політичну орієнтацію. Наша орієнтація може опирати ся тільки на ґрунті Австрії, де можемо здобути умови розвитку і свободу нашому народови. Тому бесідник апробує заяви нашої репрезентації — за австрійською державою... По переведених нарадах ухвалив Народний Зїзд сі найважнійші резолюції: 1) Одобрив вповні діяльність і тактику українських репрезентацій в Соймі, парляменті і делєґаціях; 2) домагав ся знесення міністерства для Галичини; 3) поставив жаданнє оснування українського університету у Львові в як найкоротшім часі; 4) візвав українських послів і цілу українську суспільність, щоби вели безвпинну боротьбу за справу національної автономії і поділу Галичини та влучення до Східної (української) Галичини-української части Буковини; 5) поділу галицької Ради шкільної краєвої на дві окремі національні секції: українську і польську, а доки се наступить: іменування у Східній Галичині українських окружних інспекторів для українських народних шкіл, збільшення числа українських краєвих інспекторів та заіменування українського віцепрезидента галицької Ради шкільної краєвої... З отсими витичними лініями політичними від Народного Зїзду переступали ми в добрій вірі — тяжкий рік 1913...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"