"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

94. Треба було рушити справу з місця, 1914. р.

Та польська сторона не рушалась з місця і не хотіла згодити ся на останні спірні два пункти соймової виборчої реформи. Наше положеннє ставало що раз прикрійше, бо заносилось на остаточне розбиттє цілої акції. Перед роком розбили ся по довгих трудах переговори в справі українського університету,— дуже чесно і послідовно і політично,— але з втратою важного етапу для розвою нашого народу. А сього року малоб те саме статись з соймовою виборчою реформою. Ні! я постановив собі — до сього не допустити, хоча більшість нашої репрезентації і наша партійна орґанізація були за тим, щоби переговори розбити та далі боротись опозицією, обструкцією і всіляким иншим способом політичних змагань. На се не позваляло мені моє сумлінне як сина народу, щоби нарід заганяти безнастанно у боротьбу без успіху, бо такою роботою буде нарід ослабати і знеохочуватись до самої справи.

Ось таке розважуваннє нашого становища напровадило мене на думку, що треба оглянутись за посередником, щоби промостив дорогу до порозуміння, бо инакше не попустить ні одна ні друга сторона і задля незначних ріжниць упаде важне діло. Та на сього посередника усмотрив я особу нашого митрополита Шептицького, з котрим я довірочно переговорив справу та як дійшло між нами обома до порозуміння, подав се до відома членів президії: п.п. Петрушевич а і Макуха. У них найшов я вирозуміннє справи, але менше віри в успіх,— а всеж таки ми пішли разом до о. митрополита і приблизно условили відносні умови...

На день 26. січня 1914 р. запросив маршалок краєвий граф Адам Ґолуховскі президії соймових клюбів на нараду в справі порозуміння про спірні пункти відносно виборчої рефоми. Тут знова станули проти себе обі сторони: українська і польська, а безрадний намісник Коритовскі, станув без ніякого предлрження угодового, та відозвав ся з просьбою

686

до митрополита Шептицького, щоби він сказав якесь слово поєднання. Тоді митрополит Шептицький виголосив промову в першій части по українськи та в другій части по польськи, і від себе предложив три умови компромісу: 1) що відношеннє членів Виділу краєвого буде: двох Українців — на вісім членів, але маршалок краєвий буде мати тільки один голос, а не два голоси, як хотіла польська сторона; 2) що має бути тільки 12 двомандатових округів виборчих, і. 3) що польська сторона дасть на доказ національного порозуміння: заяву за відновленнєм переговорів в справі українського університету... По двох днях нарад, памятного 28. січня 1914. р. заключено і підписано формальний компроміс на сих условинах: 1) що приняте відношеннє (ключ) членів Виділу краєвого не буде пересуджувати ні складу соймових комісій ні краєвих інституцій; 2) що буде 14 двомандатових округів виборчих, в полосі,— де є 35% неукраїнського населення, та. 3) що польські соймові партії заявили ся за негайним креованнєм українського університету... По підписанню сеї угоди заявив митрополит Шептицький, що се лиш одна справа, але дуже важна та дає надію, що за нею послідує полагода инших спірних справ в інтересі мирного пожиття обох народів... По сім історичнім акті заявились були навіть пп. Абрагамович, Гломбіньскі і граф Скарбек, що тепер настануть мирні відносини між Поляками і Українцями, та що Поляки будуть попирати стремління Українців в справі заснування самостійного університету. Віденська преса переповнена була признаннями для галицьких Українців...{Новий сойм мав складати ся з 228 членів, в чім був вже вчислений ректор українського університету. Зокрема, з 13. вірилістів, а чого 4 Українці; 45. з табулярної земельної посілости, з чого 1. Українець; 45. з цензусової міської курії, з чого 6. Українців; 12. з загальної міської курії, з чого 3 Українці; 5. з торговельних і промислових палат та 2. з промислових стоваришень, без означення національносте, і 106. з сільських громад, а чого 48. Українців. Разом мало бути 62. українських членів сойму (27’2%). Курія середної посілости відпала на домаганнє наших послів,— хоча се домаганнє не було оправдане.}

687

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"