"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

95. Спеціяльні наради над соймовою реформою виборчою.

Після сього наступили спеціяльні наради над виборчою реформою в комісії і субкомітетах. Референтом виборчої реформи в комісії був п. Станислав Нєзабітовскі. Та справа соймової виборчої реформи являлась іще не раз поважно загрожена, бо польська сторона намагалась по дорозі дещо виторгувати. Але остаточно на повнім засіданню галицького Сойму в дні 14. лютого 1914 р. довершено реформу краєвого статуту і виборчої ординації до галицького Сойму.

Отсе була перша історична і дійсна угода на галицькім терен і, яка мала вигляди бути епохою у визвольних змаганнях нашого народу. Забезпечена наших округів виборчих, в значній части національним катастром, та застережений вибір українських членів Виділу краєвого, соймових комісій і краєвих інституцій нашою соймовою репрезентацією,— мали стати зародом політичної автономії українського народ у.{З приводу приняття соймової виборчої реформи видали були пп. Сінгалевич, Ваньо, Старух і Кохановський так зв. „Протест руської опозиції“. В сім протесті сказали вони, що клюбова солідарність не дозволила їм поборювати в соймовій палаті відносний законопроєкт, принятий ухвалою більшости Українського Клюбу, і тому їм остала дорога протесту на вічні часи проти обмежень прав нашої нації на нашій споконвічній землі. Протест сей закінчили вони висказом, що наш нарід не спічне в боротьбі, поки не виборе собі тут національно-територіяльної автономії...}

Переведена реформа надала виборче право значно ширшим народним масам, як се було досі, бо запровадила загальне, безпосереднє і тайне право голосування

688

в сільській і загальній міській курії, чим наблизила ся до засад демократичної виборчої реформи та Українцям дала спромогу вибрати також своїх заступників з міст до галицького Сойму. Складаннє деклярацій представників партій і ґруп соймових при ґенеральній дебаті в Соймі перейшло досить гладко. Протести спровокував тільки „дикий“ руссофіл п. др. Марків, котрий намагав ся виголосити свою промову по російськи,— та краєвий маршалок відобрав йому голос, покликуючись на те, що став говорити мовою, недопустимою соймовим реґуляміном... З наших послів складали відносні деклярації: я іменем української соймової репрезентації та д-р Лагодинський іще спеціяльно як голова партійної орґанізації радикалів. В моїй деклярації сказав я отсе: „По довголітних змаганнях, аби дійти в нашім краю до реформи виборчого права, станули остаточно обі сторони: українська і польська на становищи компромісу, котрого вислідом являє ся предложеннє комісії для соймової виборчої реформи. „Перед десяти роками українські посли перші, внеском посла д-ра Евгена Олесницького і товаришів, піднесли справу соймової виборчої реформи з сего місця, обстоюючи прінціпи поступової реформи, опертої на загальнім і безпосереднім праві виборчім до галицького Сойму. „Наш нарід найскорше і найживійше відчув потребу реформи виборчої, бо з одної сторони наші українські маси народні стоять на прінціпі демократизму, а з другої сторони давне право виборче, хоча признавало нам законно значне число послів соймомових, то в дійсности не запоручувало нашому народови — належного ему заступництва в галицькім Соймі, наслідом посередности виборів, а через те не допускало нас до рівномірної участи і можливої праці в галицькім Соймі з заступництвом другого народу, замешкуючого сей край. Тому треба було усунути анормальні й пережиті відносини і створити

689

нові основи правно-політичного відношення обох народів“. „Тимчасом випередила нас реформа виборча до австрійського парляменту і тоді, коли вже розпочав свою діяльність парлямент загального голосування в 1908. р. — вибрано на підставі давного права виборчого новий галицький Сойм,— серед надзвичайно тяжких і зловіщих міжнародних відносин в нашім краю. Не зражуючи ся сими подіями,— українська репрезентація соймова на самім вступі до Сойму 1908. р. заявила, що сей Сойм є покликаний, щоби принести краєви виборчу реформу, оперту на прінціпі поступово-демократичнім як також на основі національної справедливости, та уступити місце новому відродженому Соймови. Нашим кличем було загальне, рівне, безпосереднє і тайне прано виборче. „І дійсно, в трудних обставинах — попередний галицький Сойм під напором домагань обох суспільностей з усіх сторін краю, довів до першої основи компромісової реформи, звівши під руководом намісника краю д-ра Бобжиньского — розбіжні думки більшости Сойму до спільного завдання: життя обох народів в краю і австрійській державі. Одначе, попередний Сойм не зумів ще довести до кінця справу виборчої реформи, і тому вибрали оба народи сей Сойм під виразним кличем соймової реформи виборчої. Новий намісник краю д-р Коритовскі при участи президента міністрів графа Штірка підняв змінені в дечім основи компромісового проєкту, змагаючи до приєднання всіх ґруп соймових, але проте невирівнані ще ріжниці по обох сторонах довели справу до часового застою, з котрого вивели її змагання і заходи української сторони при благороднім посередництві нашого митрополита графа Шептицького. Вкінці, обі сторони засіли до спільної наради та дорогою безпосередних переговорів — представники обох народів взаємно довершили діло соймової реформи виборчої під знаменем порозуміння обох народів.

690

„Та коли нині поставимо запит: хто побідив, а хто побіджений, то стає перед нами відповідь дійсна і жива: побідили оба народи, український і польський, бо обі суспільности бажали собі реформи, оба народи бажали собі розширення виборчого права до Сойму на широкі маси населення, то значить демократизації виборчого права та оперття репрезентації краю на прінціпі національної справедливости. „Що правда, сих остаточних бажань в цілости не осягнено. Добуто загальне, безпосереднє і тайне право виборче до галицького Сойму, але принято в части пропорціональність, та не здійснено заповітного змагання нашого до рівного права виборчого, котрого не зрікаємо ся на будуче,— приймаючи поки що систему куріяльну. „Змагаючи до здобуття національної автономії для нашого народу, на його споконвічній землі, а тепер здобуваючи перші управнення нашої національної самоуправи,— самостійним вибором своїх членів Виділу краєвого та своїх членів комісій соймових і краєвих інституцій, мусіли ми робити незвичайно діймаючі уступки другій стороні, нарушуючі правильне відношеннє наших членів Виділу краєвого та самостійність українського мандату в столиці краю. Ми мусіли робити великі уступки, посуваючи ся в нашій вирозумілости і терпеливости до границь самовідречення, та полишаючи не раз в душі важке почуваннє нарушення національного достойнства. „Тяжко працюючи протягом довгих переговорів дали ми доказ великого поміркування і посуненої до найдальших границь уступчивости, щоби принести краєви по змозі справедливу реформу а рідному народови пільгу в його політичнім життю. „Тому,— хоча вислідна реформа виборча в многих точках не вдоволяє наших домагань, проте приймаємо її як заповідь ліпшої долі українського народу як народу самостійного і рівноправного,— на шляху мирної праці обох народів. Бажаємо привернення правильної діяльности галицького Сойму і хо-

691

чемо спільно працювати з заступниками польського народу, але до сего жадаємо конечного услівя, щоби польська сторона руководила ся від тепер супроти нас засадою повної національної рівнорядности. Реформа виборча сама собою не є цілею, а тільки нарядом, щоби покласти основу під згідне гіожитте обох народів. Перед нами стоїть цілий ряд справ, що ждуть полагоди. Ми готові кождої хвилі ставати до мирної розвязки спірних питань дорогою компромісу з польською стороною на підставі рівноправности обох народів, на областях політичних, культурних і економічних. „Дай Боже, щоб нинішний історичний момент не проминув марно, але щоби став важним кроком вперед до красщої будучности українського народу, та щоби вже найблизші наради соймові принесли обильні овочі праці для обох народів і для добра краю“. Д-р Лагодинський як голова партійної орґанізації радикалів сказав у своїй деклярації, що проти опору консерватистів польської більшости всі посли обох тут заступлених українських партій змушені були хопити ся крайних способів парлямєнтарної боротьби, яка вкінці зломила сей опір противників виборчої реформи. Далі застеріг ся він проти упослідження українського народу в компромісовій виборчій реформі, але признав проте, що вона є таки великим кроком вперед,— та побажав, щоби сей Сойм став дійсно краєвим Соймом обох народів. Спеціяльної дискусії над краєвим статутом і виборчою ординацією не ведено, бо Сойм приймив ціле предложеннє „еn bloc“. З російської України прийшов тоді до нас голос з 39. підписами з Херсонщини п. з. „Откритий лист до українських послів Сойму і парляменту“. Се був привіт далеких, але рідних і нам запорожських степів нашої Херсонщини,— поклін для всіх, хто живе твердою надією та глибокою вірою, що іще зійде сонце правди в рідній Україні{В днях 16-го і 17-го лютого 1914. р. відбував ся конґрес поневолених націй в Льондоні. З Українців були на тім конґресі: Я. Федорчук і Вол. Степанківський, а промовляв в українській справі: секретар льондонського українського комітету п. Рафалович.}.

692

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"